Сон про дiда Iвана

Присвячено поету, журнал?сту Анатол?ю Ян?


Ще на зор?, раненько,
В стар?й д?д?вськ?й хат?,
У двер? йду тихенько,
Д?д спить, в дальн?й к?мнат?.

Чотири, нема? ? п’яти,
Навкруги тихо, мирно.
Я перейшла через Св?ти...
Занудилася сильно.
Де крайня п?вн?ч – п?вдень де,
Ск?льки дор?г ? часу...
Мить, я у р?дн?й хат? вже,
Несу любов? масу.
Так добре... затишно мен?,
Любов ця гр?? душу,
?ду у томн?й пелен?,
Цим под?литись мушу.

Д?д тихо,мирно, легко... спить,
Спок?йний... мертвий наче,
Та це здалося лиш на мить,
Так не лякай, козаче.
А пост?ль б?ла, н?би сн?г,
Чистенька, аж с?я?...
В?д голови до пальц?в н?г,
Мов, сонечком вкрива?.

А зл?ва... ноги - ? до н?г,
Разом з’?днались ступн?.
Дочка, неначе обер?г,
Вс? лиха неприступн?.
Зсковзнулася нога дочки...
Проснулася ураз.
Ступню до ступн? – Ми тривк?.
Приставила ще раз.

Проснувся д?д, сльози в очах:
– Катрусю, то ? ти?
Як рад?сно то все у снах!
Так р?зн? ц? Св?ти.
Старенький – девяносто с?м,
Вже вс?х не вп?зна?,
Весь св?тлий... в б?лосн?жн?м вс?м
? руку пода?.
Беру ту руку у свою,
М?й д?д помолод?в!
Всм?ха?ться... поруч стою,
В?н потихеньку с?в.

Прис?ла, обняла його,
В?н каже: Я ? А!
Не розум?ю я того,
В?н знову: Я ? А!
Ти д?до, внучка я твоя!?
Наст?йн?ше прохання
? оч? в оч?: Я ? А!
Наказ, чи то благання.
Його лице – м?й сивий д?д!
Але, все ж, трохи ?нший?
Теж сивий – т?льки д?да сл?д,
Молодший ? м?цн?ший.

Проснулася у роздумах...
Чого... куди... ?ти?
Як роз?братися у снах,
Кому допомогти?

***
Сьогодн? бачила того,
Про кого д?д просив,
У сн? в?н показав його,
Так коротко, без сл?в.
З Одеси, хворий журнал?ст,
Поет, письменник – Ян?,
Мов, одинокий впалий лист,
А кожний день – останн?й...?
В реан?мац?? лежав
В чуж?м, холодн?м кра?,
Уже н?кого не чекав,
М?раж – сади розма?.
А! - Теж в?дкрилася ця суть,
Цей хитромудрий план,
Бо Анатол??м зовуть.
А д?д м?й ? ?ван.

Час в?дкрива? нам усе,
Виконую бажання.
Так, ?нший Св?т... у Цей... несе
Любов ? душ ?днання.


2008 р.