Згубно вiрити снам - притча

В одн?й обител? монах,
Мав велику пошану – цнотливий,
Але всьому, що снилося в снах,
На лихо, у в?р? був сильн?й.
Цьому Дух-Спокусник рад?? завжди,
Як знайде слабку ?з стор?н,
Тод? вже в?д нього пощади не жди,
М?ццю пекла озбро?ний в?н.

П?сля молитви, ?нок засне,
Йому показу? сни,
Кожну н?ч, н? одн?с?ньку в?н не мине,
Вс? безневинн? вони.
Щоб спокусити ще б?льше його,
З яко? з стор?н не тлумач,
Щоденн? правдив? под?? того,
Усе збувалось ув?ч.
Заблудлий старець в?рити став
Усьому, що було у сн?,
Тому-то спокусник ? сон показав,
Що по серцю ? Сатан?.

В?н показав, що Апостоли вс?,
Мученики й Преподобн?,
Вс? Християни в страх?тлив?й тьм?,
Змучен? в?дча?м, б?дн?.
В друг?й – у св?тл?й тепер сторон?,
Патр?архи ? давн? Пророки,
Народ ?врейський, щаслив? вони,
Там, лише, правильн? кроки.
Сам Бог Отець рад?? за них,
Вказу? Перстом Сво?м,
На це безмежне ? м?сце Святих,
– Се ? чада мо?!

З жаху проснувся б?дний монах,
Роздумувати не збирався,
? в?д?гнавши з пробудженням страх,
У Палестину з?брався.
Знайшов ?удейськ? поселення там,
У них в?н прийняв обр?зання,
Убивцям Христовим заступником став,
На це в?ддав щир? старання.

Наск?льки вже Бог Довготерпцем був,
Наст?льки ? Правосудний,
Настав, щоб гр?хи вс? сво? в?дчув,
Через три роки – День судний.
Наслав на нього хворобу люту,
Що згнили нав?ть ? кост?,
В?дступник п?знав тод? страшну муку,
Й випустив дух св?й в?д злост?.

Хто сл?по в?рить ус?м снам,
Той теж гр?шить не менше,
Як карти, що ворожать нам,
Гр?х г?рший, а не легший.
Над?ятися треба вс?м,
На Промисел Небесний,
А не вв?ряти життя ?м –
Злим Духам безт?лесним.
Бо часто всяке д?яння,
Уявлення оманне,
?де тод? – злом с?яння
? небуття безславне.