Нескiнченiсть паркiв

1.

А де ж твоя поетика? А де?...
Англ?йський парк, Качан?вка, ру?ни.
Це т?льки ос?нь... А весна? - ?де
? ставить сум поетов? на кпини.
Вноч? покличе голос... Два леви
стоять обаб?ч брами. Дух прер?й
поклика? жити мармур ...
На хвилях ковили -
самотня баба - скам’ян?ла мати,
вколисана. Степи
не кличуть до життя, чи страти.
Кургани проковтнули язики!
Чи язики? Поез??, та де ж ти?
Земля ?ще мовчить.Ми мовчимо -
душа земл? мовчить.
В англ?йськ?м парку падають сонети
дубовим листям до левиних грив.

P. S.

? сталася химера, ошукався св?т.
Химера Стоунхендж, ачи в?длуння? Н?...
Англ?йський парк — Качан?вка — часу розрив — впота?н? ру?ни...
? св?т заговорив.

Качан?вка - Ки?в “90

2.
Англ?йський парк.
Сонети падають. Завчасно
?х л?тня змучила сльота.
Н? мавок, ан? ласт?вки... Мета -
дрижжить роса на павутинн?,
майже гасне злам св?тла. Там
згаса? Батьк?вщина. ? ожива?,
знову ж таки - там.
Дрижжить, дрижжить ? не п?рветься долу.
Трима? що тебе, м?й лютий ангел, м?й
суде н?мий.
Сонет всм?ха?ться г?ркий,
а погляд н?жний вимага? ласки...
Англ?йський парк - в?дради чужоказка.

Мюнхен 91

3.
Вт?ка? ?з-п?д н?г тривожна ос?нь.
?? дрижжання голих в?т сто?ть
луною в н?мот? Творця.
Поет завжди в?дчу? несутт?ве,
не сутн?, не ?снуюче, н?ме.
Адже весна - насправд? ? весна,
? березень пилюкою недужить.
Йому ж все мариться ос?нн?й край,
все видиться. Прелюд?я не повна
без передчуття ф?налу -
весн? нестачть горобин корал?в
на голих в?тах в резонанс в?тр?в,
що ?айдами займають комин.
Тумани, як ос?нн?. Сон-трава -
сон-кошеня, як вт?лення туман?в
нетривких, тепер недовгов?чних.
? кошеня-сон оч? мружить...
? комин теплий - в темний дим вогню,
? волохатий сон - у б?лий дим туману,
? ?х гармон?я укладена дов?льно
в токату сн?ннь на березневий пил -
ляга? струхлявим ос?нн?м листом.
Дуби ?ще стоять. ?з контр-октави
?х баси намистом
наповнять вщерть вес?нн? пекторал?.

Ки?в 92


?тал?йськ? пейзаж? з синтетичними
рем?н?сценц?ями парк?в


6.

В мармурових курганах -
розм’яклий характер осоння.
В мармурових горбах,
м?ж тенета олив
сплять та?мн? леви.
? в кам’яних куделях
морем диха? с?ль,
сонцем луниться с?ль.
Помаранчевих парк?в
тепл? згадки у гривах,
де ст?ка? туман?в
англ?йська журба...
Ви в в?ршах мелянхол?й
збер?га?те плом?нь
тоскан?йських безкра?в -
дзв?нкий сон цв?ркуна.

Рим 92

7.

В мармурових курганах
на дов?чне вес?лля
дво?айдовий ?айдар
пружить простору лунь.
Аж колони бринить
дор?йська ах?ла
? зрива?ться в танок
позачасних ру?н.
? прискорений ритм
неск?нчено? п?сн?
винограду мор?в
стугонить в бубон скронь!
Н?жн? перса горнят
начотиристоронньо
хмелять г?перборейську
знид?в?лу жагу.

Таркв?нья 92


8.

Мармурових куган?в
б’ють ключ?Aqua vita
так статично ? певно
кр?зь базальт забуття.
Де ж ти, рад?сна мить?
В простяганн? намиста
неск?нченних гр?х?в,
каяття та знедоль.
Та тепл?ша? хм?ль сухотравих сонет?в,
?труск?ша? нав?ть
бенедиктський ченець.
? дво?айдий ?айдар
розсипа? намисто
безтурботною величчю
б?лост?нних ру?н.

P. S.

? розбродяться св?том
щербат? ру?ни -
у англ?йському парц? -
дзв?нкий сон цв?ркуна.

Рим - Ки?в