Пам ятi батька

Як важко, тоскно на душ?,
а серце важкий кам?нь,
далеко я, в чорн?й глуш?,
потух ? св?тла пром?нь.

Вже восьмий день,
печаль без дна,
з’?да? всередин?.
Я знаю, в гор? не одна,
не легко ? родин?.
Година тяжка та лиха
застала нас ус?х,
наповнити сл?зьми м?ха,
забути вже про см?х.

В дороз? я була три дн?,
чекаючи к?нця,
не знала.
В темн?й пелен?,
м?й батько вд?в в?нця.

У середу прощалась з ним
наступного до л?та,
? т?шилася дуже цим,
а не сльозами вмита.
Сказав на вухо, зовс?м тихо:
– Тебе вже не побачу...
Не знала, що в словах цих лихо.
В дороз? часи втрачу.

В четвер ранесенько, о сьом?й,
його уже не стало...
Я ж, тихо спала у вагон?,
та враз, проснулась в’яло,
спитала станц?я яка,
стояти ма?м час.
Серце п?дказу?, ляка...
все ж, слуха?ться нас.
Думки вже були вдалин?,
чека? дома син,
чи ситий в?н, а може н?,
залишився ж один.


Ховали в пятницю.
Вс? р?дн?,
звонили все мен?,
не п?ддавалися в ц? дн?
т? хвил? неземн?.

Уже в суботу, сказав син
цю зв?стку вс?м не нову.
Мен?, мов вбили в серце клин,
розбили вщент п?дкову.

Ск?льки годин мого життя
я провела в дороз?.
Останню батька - в небуття...
пройти була не в змоз?.
Ще не далеко я була,
як в хат? в?н лежав,
ще повернутися могла,
якби ж то хто сказав.

Десятий день пройшов, затих,
як батько в?д?йшов...
Де зараз в?н
...в Св?тах у тих...
що ма?... що знайшов...

2008р.