Я розкажу тобi, дитино, про життя - 6 частина

6 частина

?Життя, воно заплутане таке?

Я розкажу тоб?, дитино, про життя,
Що бачила, що чула ? п?знала,
Не зна?мо вс?х ?стин до к?нця,
Хоч тисячу рок?в живи – це мало.

У роздумах, розгр?баю см?тник,
Поназбирала за життя по тр?шки,
Брехн? ? правди, см?ху й болю крик,
В душ? ? ангели сп?вали й дерли к?шки.

Життя, воно заплутане таке,
Дороги вправо, вл?во ? по колу,
Раз серце каменем, а другий раз крихке,
Лише душа, б?й не зда? н?коли.
Диву?шся, мен? нев?домо ? все?
Тоб? здавалося усЕсв?т знаю я?
?диний Бог науку в св?т несе.
Кожн?й людин? порц?я своя.

На мою долю вид?лив одне,
На твою ?нше, кожному пор?зно.
У когось легше, у кого складне.
Кому потр?бно м’яко, кому гр?зно.

***
Що я казала? Кажи голосн?ше?
Бог не кара?, бо В?н – ? Любов?
Я ? тепер скажу, як ? ран?ше.
Так. Не кара?! Повторю це знову й знов.

Про покарання. Ми придумали таке.
Знайшли соб? причину в оправдання.
Коли все зм?шу?мо гр?шне ? Святе.
До п?знання л?нь не да? старання.

Людина ? л?нива по соб?.
Я зараз про роботу не ф?зичну.
У ц?й земн?й, су?тн?й боротьб?,
Склада?мо картину ус?м звичну.

Грошей поб?льше, смачно попо?сти...
Спокуси забирають у полон.
Св?т подивитися... По сут? ми туристи.
Час прол?та?, мов химерний сон.

А вчення Бога в?дклада?мо на завтра,
На п?сля завтра… А тепер я в кр?сл?.
Стара, розбита, лише в серц? мантра –
П?знання мо? ? м?зерн?, й стисл?.

***
О. Дякую. Чути це при?мно.
Мудрою раху?ш стару бабу.
Слухати ц?каво й не даремно?
Складую думки тво? до ладу?

Теж рад?ю. Стала у пригод?,
Хоч комусь, у ц?м велик?м св?т?.
Ну. Вже перестань. Хвалити год?.
Все ж, при?мн? похвали ц? мит?.

?х так мало у житт? стареч?м,
Летимо тихенько в ?нший вим?р.
В ц?й дороз? вже не заперечиш.
Бо люб?й в?йн?, все краще ? – мир.

***
Що потр?бно? Маю навкруги.
Мо? реч?. Як ? я. Стар? й не модн?.
Св?дки мо?, радост? й туги.
Завжди разом, вчора ? сьогодн?.

В них частина пройдених дор?г,
Частина - друз? ? частина – д?ти.
Хтось переступив життя пор?г…
?х дарунок буде серце гр?ти.

Д?ти просять: "Мамо, пом?няй,
Ц? мебл? вже стар?. ? гарн?, нов?.
Зробити хочемо тоб? у хат? рай,
Живемо й т?лом, а не т?льки в Слов?.
Нам, мамцю, соромно людей.
Скажуть - ма?ш ти невдячн? д?ти.
Шкоду?мо ? часу ? грошей…
На старост? могла б гарно пожити".

Кажу тоб? те, що сказала ?м.
Життя не подару? вже н?чого.
Вже мало сплю ? також мало ?м,
Мен? не треба н?чого нового.

Тут кожна р?ч в дитинство поверта?,
У молод?сть, у т? жив? роки,
Щоранку пам'ять цим мене в?та?,
Не так болять намулян? боки.

Ця тумбочка, то ? моя подруга.
?? нема?, вже на Небесах.
Це ? життя у двадцять рок?в смуга,
В мо?й душ? ? у мо?х л?тах.

Ось, ця хустина, це мо? кохання,
Буде з? мною до самого скону,
Найб?льша рад?сть ? таке ж страждання,
Але ц? спогади я не в?ддам н?кому.

А цей ведмедик ? ось ця собачка,
Синочку подарунок на п’ять л?т.
Довго збирала. Тут уся ?заначка?,
Немало в н?й випробувань ? б?д.

В очицях щастя. Його радий см?х,
Перекривали вс? голодн? дн?,
Коли в сльозах на щоках танув сн?г,
Бо ми лише удвох на чужин?.

А цей диван ? кр?сла, скатертина…
У кожного ?стор?я своя,
?кона, чашка, л?жко ? картина…
Це пам'ять друз?в. Не т?льки моя.

Що в руки в?зьмеш, там живеш цей день.
Тепер життя мо? на самот?.
А що. Кому потр?бний старий пень?
Така вже само, як ? мебл? т?.

То ти, дитино, старих не суди,
Мов, Плюшк?ни, шкодують всяке см?ття.
Цим розпач в ?х серцях не розбуди.
То ?х життя. ?х одяг. ?х лахм?ття.

Поки жива, не хочеться, пов?р,
Щоб мою пам'ять на см?тник без просу.
Кажу це твердо. Без усяких л?р.
Цим, нашу душу залишають голу й босу.

Назад рок?в з десяток, без жалю,
Сама повикидала б усе геть.
Тепер у цьому кр?сл?, лиш молю,
Про спок?й на душ? та легку смерть.

***

В?йна ск?нчилась. Дякувати Богу!
Багато сл?з пос?яла й тривог…
Тепер чекай солдата до порогу,
Минула нареченого твого.

Чи пише тоб? з арм?? коханий?
Не перепису?теся? Т?льки дзв?нки?
Моб?льний телефон у тебе гарний.
У цьому виграють тепер ж?нки.

***
А ми з коханим писали листи.
?х б?льше тисяч? маю у схрон?
? ними побудован? мости,
Знов повстають, коли лист на долон?.

Що? Здивувала? Н?? То, нав?ть, шок?
Не в?риться? Я зараз покажу.
На скрин? в?дкривай старий замок.
Бачиш старинний вишитий кожух.

Знайшла? За ним. Там, тр?шки збоку,
З хустини вузлик. У ньому вони.
Нема?? А де? От маю мороку.
Можливо в?н у друг?й сторон?.

Подивися ще де козатини.
Теж стареньк?. Вишивала мати.
? сорочки, ? хустки старинн?,
Вона в них ходила д?вувати.

Буде свято можеш одягати,
Йти до церкви знову стало модно,
Ск?льки може там воно лежати.
Можна. В?зьмеш. Та, коли завгодно.

Вузлик ?? Неси. То моя ц?нн?сть.
У старих листочках все мо? кохання.
На яву я мала самост?йн?сть,
В них все ?нше. Там сердець ?днання.

Кожен день по два, по три листа,
А коли одне, то вже тривога,
– Бережи його, ради Христа!
Може йому треба допомога.

Вс? роки писали, мов дурн?,
Т?льки йно, з'являлася хвилина.
Я йому. Так само в?н мен?.
Без листа вже днина ? не днина.

Ск?льки сл?в кохання ? тепла
Вкладено у ц? крив? рядки,
Вс? через життя перенесла,
Й почуття ? про нього думки.

***
Чутимеш за?жджен? слова -
Не вм?ю говорити про кохання.
Хай не в?рить у безглуздя голова.
Це закоханост? легке оправдання.

А кохання лл? потоком з душ,
Слухав би, казав би безк?нечно,
В них холодний ? гарячий душ,
Кожну мить потреба в них сердечна.

***
Зажурилася, що у тебе нема?
Н? листочка, в вузлик зав’язати?
Напиши. Хай в?н в?дпов?да?.
Буде що онукам показати.

Б?льше тисяч?. Десь б?ля двох.
Не рахуй. Засипала всю хату.
Краще за варенням п?ди в льох.
Будемо чай пити ? читати.

Все життя на к?нчику пера.
Всенька доля виведена в слово.
Т?льки т?лом я тепер стара,
А душа… В?чно шука? нове.

12.01.2016 р?к, Мурманськ