Осiннi марення

Ти см??шся голосно, надривно ? невгамовно,
з в?дкритим кор?нням душ? ? в?д?рваними паростками над??...
Сумно! Сумно залишати цей край з нерозтраченими мр?ями ? спод?ваннями.
Бажання залишитись! Та н?, щось чуже ? неприв?тне дивиться замруженим ворожим оком кр?зь г?лля в?к?в.
Розум?ю, - це чужий св?т - заскоруглий, неп?ддатливий, безнад?йний!
В?н виштовху? мене, тебе, вс?х нас! Геть! Сам залиша?ться! Наодинц? з тво?м чудернацьким см?хом, котрий луна? полями, л?сами, верх?вками дерев....
Пада? пожовклий листок... В?н буде лет?ти в?чн?сть - не кружляючи, спок?йно,р?вно, пов?льно та непом?тно...
Гайда зв?дси! Ми не зм?нимо траектор?ю його польоту!
Все ма? св?й час, сво? м?сце, сво? пад?ння...
См?йся! Голосн?ше! В?дважн?ше! Безсердечн?ше!