Спогад про Олеся Гончара
Олесь Гончар - який зараз в Бога??
Такий, що про нього нин? благословилося
надрукувати.
Без благослов?ння н?коли н?чого не друкую.
Хто ма? хоч крупинку благодат? - в?н, можливо,
вже зна?, Хто благословля?. Мати Божа ? Бог.
20 рок?в назад Бог в?дновив Михайл?вський золотоверхий собор ? монастир.
Н?кого не боявся того часу лише Олесь Гончар, з чолов?к?в.
Божу ?нту?ц?ю пров?в у життя автор "Собору".
Хвала душ? його, Олеся Гончара, нехай буде!!
? моя любов.
Спогад про Олеся Гончара
Благослови, Мати Божа, Боже, поможи!
Як чолов?к р?ша?ться стати в чаш? син?в часу, тимчасово? земности, як Шексп?р, Блейк… берем з найсерйозн?шо? нац??: в?н втрапить до ?манентно? безвиход?, як земне, вдариться й в?дпружиться — од чотирьохсот л?т. Гратись не можна. Богом зроблено так. Блейк перейде за 400 л?т? — лиш в небагатьох речах. ? в неб? ними. З?р нетутешн?й (в лон? ?подв?йного?) волод?в ним; Божий.
В?домий жоновд?бний ?нтелект Шексп?ра? — весь земля, безвих?дь. Виявивсь близьким земним… та ?остаток, що спаса?ться?, рвоне до Духа Небесного — тож ?старе? земне лишиться для тих, хто вмира? ? вмиратиме…
От тому, — вторинна дом?нанта (в музиц?), ? почнем. Дола?м звуження р?шуч?стю, ? р?вною силою! Десь в клуб? Каб?нету м?н?стр?в Укра?ни, бачачи Олеся Гончара — п?сля?нсультного — я згадував здорового його: впевненого… ще.
Взяти серце ? повести до Господа… 30 хвилин — Бах — був би зараз на м?сц?…
А те страшне ? для мене, 1983-й р?к, — ? в?тальна к?мната квартири Олеся Гончара; ми те зна?м — Гончар, Бог… ? я.
? прекрасна дружина його, — в дверях до сум?жно? зали.
Виручив би нас з вами нин? — статечний, скажем — в?дз?горно-пристойний, менует з ш?стнадцятого в?ку… з пер?оду ?чисто?? музики…
?накше — як же торкатись щонайтонших струн серця? — ? душ??
Чув зсередини. Царська його данн?сть чи струна в?днайшла середину, мою.
Як таке в?дбува?ться??
Що п?дкаже? п?дказувало?
Чому — це мене? Промовляв один Гончар, — довго…
Дивно й казать, щодо головного. Головно? справи свого життя.
Запросив с?сти до столу, перш ан?ж почав.
Гончар сильно зауважив: як так!? що не подзвонивши й не домовившись… було залишити в квартир? на сторонню людину — роботу на 108 стор?нок… з якою оце маю ?хати в Москву?
(Коротич — мене лаяв, пот?м. А я — слон!! од правоти ? зарозум?лости — н?що тод? не значило…). В?н такого, як я, не бачив, — каже.
Умудрившись тепер, знаю, все таки: так воно ? мало бути… Так мало бути для струн цих, як? щонайсам?тн?ш? (не ?власницьких? струн… п??с, ? ?грози? сонатно?…). Чув все, немов свят?, при смерт?, ? п?сля…
?сть тонше ? найглибше! — коли без ?л?нгв?стичного каналу? чу?мо. Музика! ? слава Богу.
На художньо-тверез?м баченн? чисто сподобалось, без умовностей, — не те, що дал? говорив, а що — мало не без переходу почав в?н спов?датись…
В?н, царський, — ? молодшо-в’?здлив?ший художник... на щастя — чи на б?ду. Мить.
? д?йшло: Гончар… спов?да?ться мен?, ?нженеру з трьома роками…
Н?би не шок, й не здивован?сть… як останн?: швидше… тримання всередин? серця. ? спок?й: так треба.
Не в гр?хах спов?дався! В?н — один з двох людей, що не боялись Москви, ЦК ? начальства… В?н захищав сво?ю величиною вс?х, вс? б?гли до нього, планував ? вир?шував, вс? поважали Олеся Терент?йовича… один правець вважав сливе ворогом його (над?юсь: був кал?бром — ?з Шоту Руставел?, як по-г?рному…).
Дивитесь — чи н?? Я, н?хто, за гарним столом з скатертиною, р?зке бачення художн?х очей… Гончар сто?ть… Дух — не в декор?, в?д народженост?, ? звучить.
То так?
Боже… благослови так, як в?да?ш.
Щоб добре…
? дружина Олеся Терент?йовича зна?, — жал?ючись та й жалкуючи, тр?шки стертий з лиця, розпов?дав й печально застер?гав не обманутись через людей ? колективи — щоб не залишила духовна сила дерзань, талановита шкарубк?сть, чуття й дар слова!..
Жал?всь, що не зм?г в?дмовити людям ? письменникам, ? от другий пер?од… Пастка то — до жаху.
А щодо основи Надпарадигми, в?н все прочитав, благословля?: ??дьте в ЦК, я знаю: все гаразд буде…?. Усм?хнувся, авгур, знаючий — вс?х!
Вс?-вс? вважали: зашлють в Сиб?р, ? к?нець, — не вернусь. Така атмосфера. Гончар — знав.
Знав — шляхетно-царський Гончар, улюблений ус?ма, всенародно улюблений мудрець ? художник. ? буде в неб?…
Богу слава нав?ки. Ам?нь.
31.07.2010
Такий, що про нього нин? благословилося
надрукувати.
Без благослов?ння н?коли н?чого не друкую.
Хто ма? хоч крупинку благодат? - в?н, можливо,
вже зна?, Хто благословля?. Мати Божа ? Бог.
20 рок?в назад Бог в?дновив Михайл?вський золотоверхий собор ? монастир.
Н?кого не боявся того часу лише Олесь Гончар, з чолов?к?в.
Божу ?нту?ц?ю пров?в у життя автор "Собору".
Хвала душ? його, Олеся Гончара, нехай буде!!
? моя любов.
Спогад про Олеся Гончара
Благослови, Мати Божа, Боже, поможи!
Як чолов?к р?ша?ться стати в чаш? син?в часу, тимчасово? земности, як Шексп?р, Блейк… берем з найсерйозн?шо? нац??: в?н втрапить до ?манентно? безвиход?, як земне, вдариться й в?дпружиться — од чотирьохсот л?т. Гратись не можна. Богом зроблено так. Блейк перейде за 400 л?т? — лиш в небагатьох речах. ? в неб? ними. З?р нетутешн?й (в лон? ?подв?йного?) волод?в ним; Божий.
В?домий жоновд?бний ?нтелект Шексп?ра? — весь земля, безвих?дь. Виявивсь близьким земним… та ?остаток, що спаса?ться?, рвоне до Духа Небесного — тож ?старе? земне лишиться для тих, хто вмира? ? вмиратиме…
От тому, — вторинна дом?нанта (в музиц?), ? почнем. Дола?м звуження р?шуч?стю, ? р?вною силою! Десь в клуб? Каб?нету м?н?стр?в Укра?ни, бачачи Олеся Гончара — п?сля?нсультного — я згадував здорового його: впевненого… ще.
Взяти серце ? повести до Господа… 30 хвилин — Бах — був би зараз на м?сц?…
А те страшне ? для мене, 1983-й р?к, — ? в?тальна к?мната квартири Олеся Гончара; ми те зна?м — Гончар, Бог… ? я.
? прекрасна дружина його, — в дверях до сум?жно? зали.
Виручив би нас з вами нин? — статечний, скажем — в?дз?горно-пристойний, менует з ш?стнадцятого в?ку… з пер?оду ?чисто?? музики…
?накше — як же торкатись щонайтонших струн серця? — ? душ??
Чув зсередини. Царська його данн?сть чи струна в?днайшла середину, мою.
Як таке в?дбува?ться??
Що п?дкаже? п?дказувало?
Чому — це мене? Промовляв один Гончар, — довго…
Дивно й казать, щодо головного. Головно? справи свого життя.
Запросив с?сти до столу, перш ан?ж почав.
Гончар сильно зауважив: як так!? що не подзвонивши й не домовившись… було залишити в квартир? на сторонню людину — роботу на 108 стор?нок… з якою оце маю ?хати в Москву?
(Коротич — мене лаяв, пот?м. А я — слон!! од правоти ? зарозум?лости — н?що тод? не значило…). В?н такого, як я, не бачив, — каже.
Умудрившись тепер, знаю, все таки: так воно ? мало бути… Так мало бути для струн цих, як? щонайсам?тн?ш? (не ?власницьких? струн… п??с, ? ?грози? сонатно?…). Чув все, немов свят?, при смерт?, ? п?сля…
?сть тонше ? найглибше! — коли без ?л?нгв?стичного каналу? чу?мо. Музика! ? слава Богу.
На художньо-тверез?м баченн? чисто сподобалось, без умовностей, — не те, що дал? говорив, а що — мало не без переходу почав в?н спов?датись…
В?н, царський, — ? молодшо-в’?здлив?ший художник... на щастя — чи на б?ду. Мить.
? д?йшло: Гончар… спов?да?ться мен?, ?нженеру з трьома роками…
Н?би не шок, й не здивован?сть… як останн?: швидше… тримання всередин? серця. ? спок?й: так треба.
Не в гр?хах спов?дався! В?н — один з двох людей, що не боялись Москви, ЦК ? начальства… В?н захищав сво?ю величиною вс?х, вс? б?гли до нього, планував ? вир?шував, вс? поважали Олеся Терент?йовича… один правець вважав сливе ворогом його (над?юсь: був кал?бром — ?з Шоту Руставел?, як по-г?рному…).
Дивитесь — чи н?? Я, н?хто, за гарним столом з скатертиною, р?зке бачення художн?х очей… Гончар сто?ть… Дух — не в декор?, в?д народженост?, ? звучить.
То так?
Боже… благослови так, як в?да?ш.
Щоб добре…
? дружина Олеся Терент?йовича зна?, — жал?ючись та й жалкуючи, тр?шки стертий з лиця, розпов?дав й печально застер?гав не обманутись через людей ? колективи — щоб не залишила духовна сила дерзань, талановита шкарубк?сть, чуття й дар слова!..
Жал?всь, що не зм?г в?дмовити людям ? письменникам, ? от другий пер?од… Пастка то — до жаху.
А щодо основи Надпарадигми, в?н все прочитав, благословля?: ??дьте в ЦК, я знаю: все гаразд буде…?. Усм?хнувся, авгур, знаючий — вс?х!
Вс?-вс? вважали: зашлють в Сиб?р, ? к?нець, — не вернусь. Така атмосфера. Гончар — знав.
Знав — шляхетно-царський Гончар, улюблений ус?ма, всенародно улюблений мудрець ? художник. ? буде в неб?…
Богу слава нав?ки. Ам?нь.
31.07.2010
Метки:
