Сон-324

Легка дорога ?з села до м?ста -
С?даю на авт?вку - й вирушаю,
Тисну на газ - й звертаю на грунт?вку,
Неначе до шевченкового раю.

Хати стоять р?вненькими рядами,
Покинут? й занедбан? давно,
В них двер?, як роти - вс? п?д замками,
Мовчать, бо не зверта?ться н?хто.

Облуплена веранда морщить фарбу,
? ст?ни п?д дощами погнили,
Колодязь проковтнув старезну жабу -
? квака? в?длунням з глибини.

Ворота покосилися, трухляв?,
Поросл? волохатими мохами,
Вже не скриплять, тримаючись за рами,
Обвисли, наче шк?ра, ?з роками.

? все село - мрецем у спину дише,
Холодне, безжитт?ве ? н?ме,
Життя людського - чорне кладовище,
Що все ? до остатку одн?ме.

Машина глохне - й посеред туману,
? посеред мовчання-забуття,
Я гублюся, неначе у обман? -
Блукаючи м?ж смертю ? життям.

Двори у бурян?, н?хто не вийде,
? не поможе завести авт?вку -
Х?ба що древн?й ? пожовклий привид -
Махне усл?д к?стлявою к?нц?вкою.

Бензин зак?нчився, тож намагатись марно,
Заправка - аж за тридцять к?лометр?в,
Прийдеться повертатися ногами,
Через поля, закутавшись у светр.

Б?жу, т?каю в м?сто ?з безлюддя,
Злякавшись безнад?? й н?моти,
Немов мерц? до мене тягнуть руки,
Бажаючи лишити назавжди.

У оч? л?зуть чорними г?лками,
До кров? роздираючи обличчя.
Ч?пляються за светр репяхами,
Й по ?мен? у спину мене кличуть.

Нарешт? я добралась до дороги -
Автобус переповнений - спинився,
Вже за годину я д?сталась дому
В?ддихалась - неначе жах наснився.

Легка дорога ?з шумного м?ста,
В забуте ? закинуте село,
Воно чека? тих, хто не бо?ться
Сво?х ще прижитт?вих похорон.