Сон-332

У грудях - вибух атомно? бомби,
? серце б?ться рад?оактивно -
Нарешт? я в столиц?, ? з апломбом
Доросл?шаю з п?дл?тка-дитини.

Нарешт? я в гуртожитку, подал?,
В?д батьк?вського дому ? оп?ки,
Лиш завдяки старанню та медал? -
Вдалося безпроблемно поступити.

В очах ?скринки - радост? блиск?тки,
Неначе рад?ац?? розпад,
Бо дичину, як випустили з кл?тки,
Й вона пригод шука? на св?й зад.

Вноч? ? вдень - непроминальна туса,
Бухло ? непробудне забуття.
Щоденно-в?дкорковане безумство,
Затягу? у вир без вороття.

В?дрив й шалена музика на макс?,-
Запущений раектор у к?мнатах,
Диско-тусовка, й безпробудн? танц?,
Не досволяють й трохи задр?мати.

Д?вчата в?ддаються в коридорах,
? перших-л?пших тягнуть у пост?ль,
Не дочекавшись таткових мажор?в -
Ч?пляються, аби втекти зв?дс?ль.

Летять з балкон?в - цигарки й окурки,
Презервативи ? чи?сь труси,
А хтось блю? з в?кна - на тих придурк?в,
Як? внизу стараються пройти.

Життя кричить ? ла?ться з? смаком,
Врива?ться в к?мнату алкашем,
Так хочеться в?д нього заховатись -
За стиснутим у голос? плачем.

Так хочеться подал? в?д свободи,
Неначе загорнутися в об?йми,
Та тр?пають на скронях електроди,
Не даючи хандрити в безнад??.

Так хочеться сховатися за грати,
С?зо або звичайно? психушки,
? хоч годинку просто подр?мати,
Не плачучи за мамою в подушку.