Снiгова кулька

Мене вилiпила маленька дiвчинка. Така гарна, з рожевими щiчками, у пухнастiй шапочцi та яскравому пальтечку. Вона ретельно сгрiбала снiг на лавцi сво?ми тепленькими долоньками та злiпляла до купи. А потiм зробила снiгову кульку. А що ж далi? Що вона далi зi мною робитиме?
З дому вийшов на вулицю хлопчага. Такий собi кремезний, у комбiнезонi та спортивнiй шапочцi. Дiвчинка помiтила його i усмiхнулася. Невже вона вирiшила кинути мене у хлопчика? Нi! Будь ласка, не треба! То ж я розвалюсь i мене вже не буде! Але що це? Дiти домовилися вилiпити снiгову бабу! Як добре! Я буду! Буду! Нехай i бабою, але ж я буду! Аж до весни!
Хлопчик злiпив мого двiйника i малюки почали катати нас по усьому двору. Це було так незвичайно! Бо ж ми роздувалися, немов повiтрянi кульки. Ставали все бiльшими та дуже важкими. Коли дiточкам було уже дуже важко штовхати нас, вони зупинилися. У хлопчика куля була бiльша за мене, i малюки вирiшили, що то буде туловище. Разом удвох вони ледь-ледь пiдняли мене та поклали на оту здоровенну кулю. То ж я - голова! Менi так стало радiсно, що я аж закрутилася. Дiти злякалися, що я падаю та ще ретельнiше змiцнили мене на великiй кулi. Я вгомонилася. Дуже цiкаво було - що ж воно буде далi? А далi малюки вилiпили по маленькiй кулькi , щоб бабцiзробити руки. Хлопчина побачив гiлочку з ялинки, яка валялася поруч, та увiткнув ?? бабцiу руку-кульку. Дiвчинка побiгла додому та принесла яскравi гудзики, з яких менi зробили оченята та ротика. А як же нiс?
За ц??ю д??ю спостерiгала у вiконцi бабуня Нюра з першого поверху. Вона знайшла у коморi старе вiдро, у шафi на кухнi взяла морквину i, вiдчинивши вiкно, погукала дiток:" Ось вам нiс та капелюшок!"- протянула бабуня Нюра подарунки для мене. Отако?! Я стояла серед двору такою красунею! Я пишалася собою. Хоч i стала снiговою бабою... I, хоч я добре розумiла, що уцiлому бабу робили малюки разом, а допомаогала ?м ще й бабця Нюра, я добре пам'ятала, що я - снiгова кулька, яку вилiпила маленька дiвчинка.