Соловейко

<Укра?нською - Людмила Пл?вако>

Чи далеко, чи близенько,
Заблукавши м?ж лан?в,
Молоденький соловейко
На болото прилет?в.
С?в на г?лочц? вербов?й,
Навкруги – ан?шелесть.
Сходить сонце з-за д?брови,
Пов?ва? в?терець…
В грудях стиснулось серденько
?, згадавши св?й ставок,
Засп?вав наш соловейко:
?В?ть-в?ть-в?ть? та ?тьох-тьох-тьох?.

Лине п?сня солов’?на
За д?брови, за га?.
Дивовижна, мелод?йна –
Вмить жене думки сумн?!
П?сн? т?й рад?ють всюди
?, заслухавшись ??,
Забувають добр? люди
Негаразди вс? сво?.
Так ста? на серц? любо,
Так прив?тно на душ?,
Кожен потайки голубить
Мр?? й спогади сво?…
Парубок, закривши оч?,
Наяву чи ув? сн?
Бачить посм?шку д?вочу,
Наймил?шу на земл?.
? д?вча, попри турботи,
Зачару?ться на мить,
? та мить трива? доти,
Доки дивний сп?в звучить.

Та не вс?м та п?сня мила –
На болот? грязьов?м
Жаби лемент учинили:
?Що за жалюг?дний сп?в?!
В кого, с?ро-бурий птаху,
Ти св?й голосок кував?
От незграба! От невдаха!
Ось послухай: ква-ква-ква!
Ось як треба, нумо, Квасик,
Золотий наш баритон,
Покажи цьому невдас?,
Як сп?вати в ун?сон,
Щоб вс? жаби й жабенята
П?дхопили тв?й мотив,
Жоден щоб не зм?г мовчати,
Нумо, Квасику, веди!?
? пихатий Квасик лунко
Свою п?сеньку зав?в.
Соловейко як послухав,
Ледь, сердешний, не зомл?в.
Голосно сво? виводив
Жаб’ячий вельможний хор.
Вс? виквакували гордо
?Кве-ке-ке? та ?ква-ку-о?!

От нарешт? жаби стихли –
Насп?вались в?д душ?,
Птаха почали учити:
?Хай повчаться солов’?!
Тво? трел? жалюг?дн?
Розтривожили наш край,
Ми тако? горе-п?сн?
Ще не чули, так ? знай!
Наша п?сенька найкраща,
В св?т? л?пшо? нема!
Що ж замовк ти, га, ледащо?
Нумо, спробуй: ква-ква-ква!?

Молоденький соловейко
До знущань таких не звик,
В?н не чув в краю р?дненьк?м
Сл?в образливих таких.
Зажурився б?долаха –
Ск?льки сорому й ганьби!
?, хоч був сп?вочим птахом,
Вир?шив, що назавжди
Сп?ви в?н сво? покине:
?Нащо докучати вс?м?
Краще буду у долин?
?нших слухати птах?в?.

Нал?тався соловейко
По болотам, по ланам.
Вже ? н?чка недалечко –
Повернувся до села.
Саме сонечко с?дало,
Тихо в?яв в?терець,
П?д калиною стояли
Дво? люблячих сердець.
Д?вчинонька щебетала
Щось до парубка свого,
Рученьки не випускала
З рук натруджених його.
Хлопець нею милувався,
Не в?дводячи очей,
? лиш зр?дка посм?хався
З жарт?вних ?? речей.

Так закохан? стояли
П?д калиною удвох,
Зор? в неб? зустр?чали,
Раптом чують: ?тьох-тьох-тьох?.
То не втримавсь соловейко –
Ц?лий день в?н промовчав,
Та зворушилось серденько,
? сп?вак наш засп?вав.
Н?жна п?сня солов’?на
Полилася вздовж га?в.
? промовила д?вчина:
?Чу?ш, який гарний сп?в!
В ньому н?жн?сть, рад?сть, мр??,
Справжн?, чист? почуття,
Спод?вання ? над??,
Попри смуток ? печаль?.
? погодився хлопчина:
?Гарний сп?в у солов’я,
Його б слухав без упину
Я хоч все сво? життя!?

Соловейко дався диву:
?Що ж, даремно я мовчав?
Моя п?сня теж красива
? не г?рша, н?ж у жаб!
Вс?м мен? не догодити,
Тож сп?ватиму для тих,
В кого серденько в?дкрите
Для любов? й доброти.

Слово заздр?сне колюче
Ранить боляче, а ти
Не зважай, м?й любий друже,
? сво?м шляхом ?ди.
Нав?ть коли буде г?рко,
Не здавайся все одно,
В?р в свою щасливу з?рку
? плекай в душ? добро!