Сонечко

?стор?я, нав?яна побаченим на автобусн?й зупинц?



Жила соб? на св?т? д?вчинка. Звичайна д?вчинка п’яти рочк?в, яка полюбляла бавитися, сп?вати, стрибати, малювати, слухати ц?кав? ?стор??, про як? розпов?далося в книжечках, що ?х мама читала дон? увечер? надобран?ч. ?м’я в д?вчинки було незвичайне – Сонечко.
Сонечко була жвавою, запальною – як вогник. ? дуже впертою та норовливою. Через це вона ?нколи засмучувала маму та бабусю, не слухаючись ?х. Зв?сно, пот?м Сонечко просила вибачення, ц?лувала маму, зазирала в оч? ? казала:
- Мамо – ти моя рад?сть! Я тебе люблю!
Сонечкова мама кожного буднього дня вела доню до дитячого садочка - на дитячу роботу, ? б?гла на свою дорослу роботу. Бувало, Сонечко залишалась вдома – тод?, коли ?? носик в?дмовлявся працювати як сл?д. Д?вчинка чхала, кахикала, ? витирала носика щоп’ять хвилин хусточкою. Бабуся допомагала мал?й приборкувати неслухняних носика та горло, давала солодкий запашний мед, готувала г?рке полоскання, крапала бридк? пекуч? л?ки.
Одного дня Сонечко вдвох з бабунею вийшли на прогулянку, ? заразом вир?шили дещо купити в крамниц?. Дорога була недалекою, та в старо? бабус? бол?ли ноги, тому вони з онукою по?хали автобусом. Автобус п?д’?хав до потр?бно? зупинки, двер? розчинилися.
Бабуся, важко п?днялась з сид?ння, спираючись на поручень ? з?тхнула.
Сонечко зазирнула в бабусин? оч?, з?йшла по сходинках на бр?вку б?ля зупинки, ? простягнула стареньк?й свою маленьку тенд?тну долоньку:
- Бабуню, тримайся, я тоб? допоможу!!! От так! Молодець, ще один крок!..


Автобус, забравши пасажир?в, рушив з м?сця.
Бабуся втерла оч? хусточкою, схлипнула ? поц?лувала Сонечко в рожеву щ?чку:
- Дякую, люба онученько! Мен? вже й н?жки не болять!

лютий – листопад 2010 р.