в дверто

Чи то зб?г життя-твор?ння?
Наше тимчасове порозум?ння…
Що Ти – Чолов?к-М?й-Коханий,
Ти – такий Бездоганний!
А я твоя наречена - фата-моргана,
Та т?льки я вже занадто довго нец?лована,
Чекаю на тебе, як сумна цар?вна…
Коли я буду знову рад?сна?
Чи то можливо я приречена?
Коли зника? та на?вна д?вчина,
Якою я була ще донедавна…
Та дос? довго нец?лована…
А поц?лованою – тоб? зрадивши – сама зостаюсь зраджена,
Та п?сля зради, я вже Не Твоя, нестримна ж?нка запальна…
Лишатимусь, н?мим важким подихом – фата-моргана…
Н?нащо не здатна. Неспроможна.
Але завжди, Твоя улюблена, чуйна, кохана дружина…
Занадто довго нец?лована…