По улице моей который год...

По вулиц? мо?й, котрий вже р?к,
лунають кроки - друз? повз проходять
пов?льно, бо прощаються нав?к -
притулок св?й у в?чност? знаходять.

Занедбан? ?х справи... морок... а
в оселях ан? музики, н? сп?ву,
лише д?вчатка чар?вн? Дега
в блакитних сукнях поправляють п?р`я.

Ну що ж, ну що ж... Хай не розбудить страх
беззахисних, безсилих серед ноч?.
До зради пристрасть, наче чорний птах,
крилами ваш? застеля? оч?.

О самота - характер ?з крижин!
Виблискуючи циркулем, буденно,
по колу в в?чн?сть замика?ш плин
не в?рячи в запевнення даремно.

Поклич мене - спокусниця людей!
Обраниця, обласкана тобою,
я вт?шусь, притулюся до грудей
? вмиюся холодною росою.

Я руки простягну ? без жалю,
на т?м к?нц? спов?льненого жесту,
з?рву листок, до скрон? притулю -
в?дчую вмить сир?тство, як блаженство.

Безмовн?сть подаруй б?бл?отек,
тво?х концерт?в камерн? мотиви,
?, сильна, позабуду я про те,
що хтось помер, чи ще живе у мир?.

? я п?знаю мудр?сть ? печаль,
та?мний сенс передадуть предмети.
Природа, притулившись до плеча,
сво? дитяч? розпов?сть секрети.

? ось тод? - ?з сл?з, ?з темноти
нев?гластва спливають поступово
прекрасних друз?в образи свят?...
...з`являються... За мить зникають знову.


* Белла Ахмадулина
http://www.world-art.ru/lyric/lyric.php?id=3810