Отаке воно кохання... Iронiя

Полюбля? баба Ганна
Ф?льми про кохання.
Лиш прокинеться – й до "Soni",
Наче пташка рання.
Там канал?в – майже сотня,
Скр?зь – одн? з?тхання,
Поц?лунки, залицяння,
Сльози та страждання.
Д?д см??ться: ?Ну й чудачка,
Серце зашкварчало?
Крим ? Рим уже п?знала,
А тоб? все мало??
Бабця каже сумовито:
?Трухлий ти пеньочок.
Знай: жив?й рослинц? треба
Сонечка ковточок.
Он дивись яка красуня,
Наче янголятко.
А дурна ще… хлопцям в?рить,
Як мале дитятко.
Отакою теж була я.
Об?цяв кохання,
А на старост? д?стались
Грубощ? й бурчання.
Слава Богу телев?зор
Не да? скучати.
Ув?мкну – й тебе не чую.
Згинь з очей, примате!?