Я помру в тебе на руках. Бiлий вiрш

И тебе самой оружие пройдет душу.
Ев. от Луки 2:35


Дуже тихо години крокують повз
Мене й швидко мина? н?ч...
Серце стало мо?, наче пилок...
Наче сн?г, що над м?стом летить,

Намагаючись спок?й хоч десь в?днайти,
ЛетючИ по дорогам ? вулицям, по перехрестям,
Припада? до мерзло? та твердо?, але ж до земл?...
Не в?дчувши тво?? присутност? ? тепла

Знов збира?ться у мО?х грудях, стиска?ться бол?сно...
Немов зброя проходить, в шмаття розриваючи душу...
(Та невже мат?р божа страждала так само...
Набагато прост?ше вмирати, цвяхами прибитим до дошок...)

А коли ? зима нан?вець... та розтане останн?й сн?г,
Серце знову пролл?ться дощем, нав?ть битись припинить...
Т?льки це допоможе знайти трохи спокою в решт?-решт...
Щоб у тебе в руках... помирати хоча б щасливим...