Срiбнi черевики

?I cried when the moon was murmuring to the birds:
Let peewit call and curlew cry where they will,
I long for your merry and tender and pitiful words,
For the roads are unending, and there is no place to my mind.?
(William Butler Yeats)

У липн? 1977 роц?, подорожуючи графством К?лдер – графством К?лл Дара – графством Церкви Дуба, я в?дв?дав замок К?лк? – давн?й ?отичний замок р?дк?сно? велич? ? яко?сь моторошно? краси. Правильно називати цей замок, зв?сно, К?лл Кахах, а не К?лк?, але я не про це. На той час замок вже перетворили в готель – досить фешенебельний ? головне романтичний. Графи гордого роду Ф?тцДжеральд давно вже не жили в ньому. Готель, не дивлячись на те, що розм?щений був в замку неймов?рно? краси, мало користувався популярн?стю в турист?в – був майже порожн?м. Я зупинився в одному з номер?в. Оглянувши замок, поговоривши з службовцем готелю Бр?нданом О’Р?ганом про старовину я повернувся до себе в номер, в?дкрив в?кно ? споглядав л?тню н?ч. Коли вже було далеко за п?вн?ч ? околиця занурилась у мовчання темряви, я почув туп?т копит – до замку п?д’?хав вершник на б?лому кон? в довгому плащ? та берет?. В?н залишив коня неприв’язаним блукати б?ля замку ? прочинив ворота. Я вийшов з номеру ? почав ходити коридорами замку, намагаючись перестр?ти цього н?чного гостя. ? справд? – в нап?втемному коридор? замку б?ля башти я пом?тив постать у старовинному камзол? та червоному плащ?, накинутому на плеч? ? взутому в ср?бн? черевики, як? блищали ? дзвен?ли при кожному його кроц?. Я одразу зрозум?в хто це. Це був Джеральд Ф?тцДжеральд – Х? граф К?лдер, якого називали ?Граф-чаклун?, алх?м?к ? знавець маг??, лицар ? вигнанець, багач ? жебрак, нащадок корол?в ? волоцюг, той хто дв?ч? сходив на ешафот, але вертався з нього з головою на плечах, некоронований повелитель ?рланд??. Я промовив до нього ?рландською: ?Failte, Do Mhorgacht! Ta me do aoi, ta bron orainn gur thainig se gan chuireadh…? (?В?таю Вас, Ваша Св?тлосте! Я Ваш г?сть, вибачаюсь, що при?хав без запрошення…?) Але в?н нав?ть не озирнувся ? продовжив йти коридором до сход?в з тихим мелод?йним дзвоном сво?х ср?бних черевик?в. Втративши будь-яку чемн?сть я намагався його наздогнати, але в?н раптом зник – розтанув у пов?тр?. Зранку я почав розпитувати службовц?в, але н?хто н?чого не бачив. Т?льки старий ключник кинув мен?: ?Кажуть, бува? тут таке… Через кожн? с?м рок?в…? Згадавши цей випадок я уявив на мить, що в?н в?дпов?в би мен?, якби захот?в ? написав на б?лому листку паперу таке:

?Якщо св?т б?лий чи то поср?блений,
А копита коней б?лих дзв?нк? й важк?,
? важко думати: а може я останн?й –
Лицар-алх?м?к ? граф-чар?вник
? просто мр?йник – невже останн?й?
Я шукав золота – а знайшов ср?бло,
Я шукав св?тла – а навколо темрява,
Я шукав мудрост? – а знайшов забобони,
Я був графом – а став вигнанцем,
Я шукав слави – а знаходив плаху,
Я шукав В?тчизну – а знайшов Тауер,
Башту ?ратовану-муровану для таких от
Шляхетних чи то гонорових – надто,
Для таких от неприкаяних-непотр?бних,
Нав?ть для пекла зайвих. Чи то заячих.
? смерть на чужин? у м?ст? брудному-чужому,
Де нав?ть багно чуже, у м?ст? патлато? королеви
? язик?в злих зм??них чорнилом фарбованих.
? де вона ?стина? Серед л?тер покручених
Фол?ант?в старих важких ? запилених?
Чи може на в?стр? меча сталевого
Чи в оцих сут?нках та?мничих? Де вона?
А в очах людей страх – у з?ницях син?х,
А в очах людей в?дчай – бо де вона,
Земля наша – чи там за пагорбами,
Чи т?льки в жмен? – ? та м?ж пальцями
П?ском сухим…?