Хiба не казала?

Х?ба не казала: “Забудь за вс? плани! Втечемо всьогодн? на море.”?
Ти в?дпов?дала: “Давай не зараз. ? взагал? я так люблю гори.”.
Життя почека?. Примарне завтра в тональност? ля м?нору
З?гра? рекв??м мр?ям, що так п'янили соснового запахом бору.

Бездонн? оч?, колись зрозумул? так? ? глибок?, бурлять пустоту,
Що зам?сть мене заповнила прост?р перед т??ю, котру люблю.
Ц??? ноч? ти будеш пити гарячий трунок, що даруватиме теплоту
Тепер й в?днин?, а я прощаюсь. П?ду й на море квиток куплю.

Чому ж ти плачеш мен? у спину? Облиш! Не роз?груй тут драму!
Ах, зв?сно, вза?мн? сльози - любов? доказ. Не в?рю я в цю дурню.
Загояться швидко на н?жному серц? кохання д?вочого шрами.
Ти не почу?ш, а все ж прошу я: “Не називай почуттями брехню!”.