Погомонiли...

Кажуть, що не жити дв?ч?:
Де не вб`? - таки скал?чить...

- Як ся ма?ш, чолов?че,
? чи ма?ш взагал??
Чи здоров? ж?нка й мати,
? д?тей чим годувати
в хат? з краю? Може, з хати?
Бо на власн?й ти земл?.

Бач, навп?л з?гнуло спину
(не вкладешся в домовину) -
а на не? безупинно
л?зе потолоч-набр?д.
П?дперезаний терп?нням,
розклада?ш б?ль по скриням,
? туди ж – сво? сумл?ння,
щоб не гнало до вор?т.

- З ким я вийду? Чим озветься
те, що каменем на серц??
Хто почу?? Хай ?м грець! - ?
знов до хати страх жене:
- Вс?м те байдуже навколо.
Звикли так, - з?тха?ш кволо.

Дожива?ш босо й голо.
А життя - таки одне.