Дума

Сумно я дивлюся на роки сво?!
?х барви – чи чорнобрив?, чи молочн?,
? вс? мо? знання ? сумн?ви,
Байдикують ? сив?ють у мен?.
Мо? життя, ? ма? сенс, ? н?!
М?й меч вже не гострий, та ще ся?,
Лл? хлющ на мо? досв?тн?? вогн?,
Гасить ?х, ? с?ль ?з мене вимива?.
Злиденн? ми, коли в утроб?,
Не зна?мо про гр?хи батьк?в,
? доля нас не вчить, а в?дразу ломить,
Мов ногою на сухому з?лл?.
Батьки нам радять, та чи вчува?мо ми ?х?
?х добрий норов нам зда?ться, мов тиран,
В могилу ми ляга?мо нещасн? ? нев?дом?,
? глузу?мо з життя, з сво?х дзеркал.
Добро ? зло я вас вже в?дчуваю,
?з сво?ю т?нню борюся я на смерть,
Та влади над серцем ? душею я не маю,
Мов айсберг я м?цний, та в океан? тану.
Поет жада? зв?льнити серце,
В?д су?ти су?т,
Та т?льки в?н до неба завола?,
Пророчить почина? його хрест.
Я небо буду ц?лувати,
Його я батьком назову,
З собою я буду воювати,
Аж поки в землю не впаду.