Як фiнал боротьби з собою

Як ф?нал боротьби з собою,
Мов остання крапля безнад?йного опору:
На сталевих крилах – найтоншою грою...
Мен? снився Привид Опери.

Н?, не Джерард спокусливий Батлер,
Чи хтось ?нший в м?стичн?й рол?.
? не архетип, що його не з?грати.
А сам Фентом. Маленька кав’ярня, столик...

Ми просто з ним пили каву.
Так, теревенькали за життя.
Споглядали вран?шню заграву –
Сонце народжувалось з небуття:

То була довга н?ч, в розмовах про love never dies,
Про музику, про муз, про в?рш?...
Столик в кутку кав’ярн?, латте – й одразу мун айс:
?Якщо вже нетерпець не писати – пиши”.

Я йому випов?дала все, як ?:
Що за муза кра? мо? сталев? крила,
Що за джерело живить серце мо?,
Як я серце навп?л м?ж них под?лила.

? коли сонце розв?яло дивну н?ч,
В?н мене пригорнув лаг?дно, мов Крист?н,
? ми мовчки сид?ли так пл?ч-о-пл?ч,
Аж врешт? вимовив стиха в?н:

?Лишайся!” ?Що?” ?Лишайся. Нащо тоб? повертатись туди?
Н?хто з них ради не дасть тво?м крилам.
Лишайся. Кохати двох – т?льки крок до б?ди.
Лишайся, а я тоб? музику ноч? в?ддам”.

...Св?танок все гучн?ш стукот?в у в?кно.
Зник столик, Фентом, затишно? кав’ярн? куток.
Сон минув раптом, мов ск?нчилось к?но.
Я не встигла сказати: ?Ok”.


28.06.18