Три поколiння

До дзеркала якось я п?д?йшла,
Поглянула ? дуже здивувалась:
Я схож?сть в ньому з мамою знайшла,
Стояла ? уважно придивлялась.

Пов?рить не хот?ла я очам
Тому, що поруч не було н?кого,
Але навпроти в дзеркал?…десь там…
Ран?ше я не бачила такого.

Красивий погляд, русая коса
? усм?шка чаруюча, прив?тна,
А на чол? – краплини, мов роса,
Але в очах ? туга ледь пом?тна.

В?д образу не зводила очей,
Як?сь штрихи щоразу додавались,
Та зам?сть мене раптом образ цей,
В якого оч? пильно так вдивлялись.

Ще мить якась ? образ цей пропав,
Але не я у дзеркал? знов була,
Та погляд м?й все б?льше прикипав
? щось незвичне знову я в?дчула.

Неначе я, та це була не я,
Неначе мама, але трохи ?нша,
Та бачу, що та постать ? своя,
Але коса у не? вже б?л?ша.

А оч? й губи наче т? сам?,
? усм?шка якась мен? знайома,
То бачу ч?тко, то - немов в п?тьм?,
А на обличч? пробивалась втома.

Вдивляюсь знову… Та не може буть!
У дзеркал? я бачила бабусю.
Чому це так – не можу я збагнуть,
Та дальше я на образ той дивлюся.

Як сталось так, що в дзеркал? вони?
На власн? оч? я обох ?х бачу.
Це ж наяву… ? зовс?м це не сни…
Чи ще коли-небудь таке побачу?

В?д дзеркала я погляд в?двела,
Думки роями в голов? киш?ли.
Але ж бо Я пред дзеркалом була…
Чому вони явитись захот?ли?

Три покол?ння в дзеркал? одн?м…
Чи зможу я побачити четверте?
Загадка ? у баченн? оц?м:
Воно ж бо нерозмите, нерозтерте.

До дзеркала знов погляд повела,
Але у ньому появилась н?ша,
А в н?й – лиш помах б?лого крила
? невимовна незнайома тиша.

01.07.2021 р.