Литератарные портреты

ПОСТАТ?

ПАМ'ЯТ? АНАТОЛ?Я БАХУТИ

Ми вмонтован? в час
? вмурован? в прост?р.

Кожна мить
залиша? сл?ди
на пергамент? серця.

Кожна думка
розхиту? сни.

Кожна з?рка
згаса?
на дн?
найясн?ших очей.


ДЖОРДАНО БРУНО

Нев?гластво — велика штука,
Але яка життя наука,
Коли на площ? провид?нь
Тебе в чужу вдягають т?нь?

Ведуть по бруку, мов кал?цтво,
? над душею чинять сл?дство,
? сто ночей кладуть у хмиз,
Щоб спалахнув жадання смисл.

Та от св?ча твоя погасне,
? згине д?йство передчасне.
Але над людством вс? в?ки
Чуж? згорятимуть з?рки.


?ВГЕН ПЛУЖНИК

Я натомився в?чно знати
В соб? самому — дв?йника.
?вген Плужник

В мен? — дв?йник. А поза мною
Одн? непрохан? думки.
? озиваються луною
Дороги, дал?, дн?, в?ки.

Я ще не знав, нав?що бути
У цьому марев? живим
? хто налив притьма цикути
У келих н?жно? яви,

Але мене уже ладнали
Через останн?й виднокруг.
Життя п?шло п?д п’?дестали
На перехрест? зав?рюх.

…Гор?ли оч?. За ст?ною
Хтось в?д прийдешност? поник
? нахилився над? мною
Мо?? пам’ят? дв?йник.


АННА АХМАТОВА
Молитесь на ночь, чтобы вам
Вдруг не проснуться знаменитым.
А.Ахматова

Чи помолилась я ув?ч,
Чи т?льки в?рш? прошептала,
Але в сомнамбули стор?ч
Уже душа моя вертала.

Вс? примхи, вади, б?ди, сни
Вона в?дкинула затято,
Щоб усесв?тньо? весни
У задзеркалл? дочекатись.

О, як минала мить краси!
Гор?ли люстри, лампи, св?ч?…
Геро? вибились ?з сил
У тьм? двадцятого стор?ччя.

Та я усе ж пережила
Вс? маски злого карнавалу.
? просв?тл?ли дзеркала
Очей, котрих я ще не знала.

? наплива? зусеб?ч
Життя, якого не зд?йснити.
Мол?ться на н?ч — не на н?ч,
Щоб не проснутись знаменитим.


МИКОЛА ХВИЛЬОВИЙ

Хвиль о розхвиль, Хвильовий,
Кола печальн? довкола.
Хочеться жити, а — вий.
Ос?нь сота?ться кволо…

Вигорни вигони л?т,
Замахи, помахи, спини!
Тиш? малюючи сл?д,
Сни в неосяжн? картини.

…Гр?зне — в?т?йство оман,
П?зн? — замолення строк?в.
— Я напишу вам роман,
Т?льки не в?рте у спок?й!

Та загрим?ли гр?хи —
Л?тери в темряв? мови.
О перелоги глух?,
Чом не почули його ви?

БОРИС ПАСТЕРНАК

Л?кар Живаго…
Слава чи звага?
Чи прохолодно?
в?чност? спрага?
Тут — р?вновага,
там — р?вновага.
То перемога,
то перевага.
А над пучинами —
де та в?двага?

Л?кар Живаго,
Л?кар Живаго!
Ваша зневага —
н?би розвага.
Т?льки нав?що
для цирку два мага?!
Хтось — лиш невдаха,
прямо на плаху…
В щелепах страху —-
близько до праху.

Л?кар Живаго,
Л?кар Живаго…
Давнього змагу,
в?чного змагу
Ви не свою
обезсмертили шпагу.
То повернулася доля
повагом
Ще ? до Вас
неповерженим благом.

ОЛЕКСАНДР ДОВЖЕНКО

1
Жовт? дн?, ф?олетов? зерна,
С?рий плащ ? блакитна душа…
Хто ?з вас мо? диво поверне
В час, коли потяг м?й вируша?

Хто ?з вас мою н?жн?сть пригорне
До потуг, до безликих пот?х?
Зазвучать перламутров? горни,
? впаде наше небо на вс?х.

? повстане ?з виляск?в пам’ять,
Мов г?ркий, незамолений гр?х.
? блукати ми будем в?ками
Серед сн?в невблаганних сво?х.
2
Вони вже тешуть домовину,
Хоч в?к н?чого ще не варт.
О, жаль ховать мен? за спину
? власний б?ль, ? власний гарт.

? неозвучену картину
Н?сою ставить в перший ряд.
О як, о як тебе, Вкра?но,
Знайти навпомацки м?ж ватр?

Та знову камери стрекочуть.
Фактуру жнуть уперт? оч?
Передчуттям лихих блокад.

А св?т у стомлен?й молитв?
К?но мо?? першомит?
В?ншу? поглядом у кадр.

ЛЕСЯ УКРА?НКА

Коли зав’яли вс? троянди
В саду, де сонця не було,
То т?нь велично? Кассандри
Тво? осяяла чоло.

Ст?кались обр?? зусюди,
Хитались хвилями очей.
? йшли вперед безжальн? люди,
Щоб полягти у суть речей.

Яко? треба ?м в?дплати?
Яко? випити ще мсти?
Невже, о Мавко, не змогла ти
До них, осуджених, д?йти?

Тому-то й сонце не розкв?тло.
? вже не статись будь-чому.
…Вони сп?ткнулися об св?тло,
А ми все пада?м у тьму.
МАРК ШАГАЛ

Куди крокував ти, маестро Шагал,
Коли ще не скресли н? барви, н? гуки,
? т?льки твоя пота?мна жага
Над В?тебськом креслила крилами руки.

Це в?чна адреса твого ремесла —
Н?ким не розгаданий прост?р свободи.
Це з?рка у серц? тремтливо з?йшла,
Яку ще н?хто у соб? не знаходив.

? ось ти над нами натхненно париш —
Маг?чно? битви невидимий во?н.
? зрить зачудовано сонний Париж
Полотна тво?? душ? неземно?.

П?шли покол?ння нов? в небеса,
Здолавши земний летарг?чний перестрах.
Та знову ? знов нас ус?х потряса
Благальний пол?т тв?й над нами, Маестро!


ПОНТ?Й П?ЛАТ
(за М.Булгаковим)

Га-Ноцр? тут. В?н каже правду.
А св?т до не? ще не звик.
В усьому бачить в?чну зваду
? не купля?ться на звих.

Та присуд ?. ? н?ч холоне.
? на устах — липка печать.
? дн?в тво?х центур?они
Понад пустелями кричать.

А в?н рече. ? стигнуть грози.
? лег?они гаснуть сонць.
? вдовольнити треба позов,
Щоб захиститись в?д пророцтв.

Ось хрест несуть кр?зь кожн? в?ч?...
Хто розпинатиме б?ду?
...А у чаду горять, мов св?ч?,
Його слова: “Я ще прийду”.


Хрон?кер
Пам’ят? Георг?я Гонгадзе
Г?я, тебе не знайшли...
Може, нещиро шукали?
Ск?льки потр?бно хули,
Щоб не уникнути кари?

Ну ? нав?що тоб?
Цей неос?дланий коник —
Серед ос?лих раб?в
Мчати пустелями хрон?к.

Вершником без голови.
Речником без мегафона.
Братством над?й без братви.
Полем для битви без трону.

Г?я, тебе не знайшли.
У Таращанському л?с?
Десь м?ж потоками мли
Дух тв?й печальний прон?сся.

Т?льки в?длуння — ? все.
Пусто на шпальтах планети.
Власного болю есе —
Хрон?ка в?ку для Лети.


Смерть Сальвадора Дал?

Ця пора, цей пот?к полохливих пейзаж?в,
Де ховаються равлики за горизонти.
Та?мниц?, як? ти н?кому не скажеш,
Вже спл?тають печалей невидимий контур.

? скрадаються дн? в паралельному кол?,
? метелики крильцями б’ються об скел?.
? себе не розкласти на час ? на кол?р,
Щоб за т?нь зазирнути кр?зь сонячн? скельц?.

Забурунять моря й захитаються веж?,
Закружляють в?три золотого Нарциса.
? на привидах болю постануть пожеж?,
Щоб нарешт? ти полум’я вволю напився.

? смаглява епоха — остання розрада —
Вже чвала на кон? перетерплого цв?ту.
? богиня Гала — неп?дробна, як правда —
Нахиля?ться над непритомн?стю св?ту.


ЮР?Й АНДРУХОВИЧ

Ц? рекреац??, повн? доби,
Ти потопи у соб?, потопи.

Свято вогню, перелоги душ?...
Т?н? як?сь нетутешн?, чуж?...

Все, що вкарбовано в морок стол?ть,
Десь пом?ж нами хрестами сто?ть.

Вершнику, як ти потрапиш в с?дло?
Адже св?тання ?ще не прийшло...

Шию обплутав гуцульський аркан.
Чом ти в?д нього у св?т не т?кав?

Духу забракло чи плот? здалось,
Що в?днайде тебе в простор? хтось?

Чи у чортоп?льських злих м?ражах
Ти загубив свого подиху жар?

...Свято вогню пролилося дощем,
Стало н?чим серед сонму н?кчем.


ПАМ’ЯТ? ТЕТЯНИ СН?ЖИНО?

У в’язниц? холодних рук
Д?аманти тво?? душ?.
? в?длуню? в тиш? брук,
По якому ти в св?т б?жиш.

? проща? ус?х весна,
? вихоплю?ться ?з речей
Лише ?скорка та одна,
Що тебе кр?зь життя пече.

? не знати, в?дк?ль тепер
Ти покличеш свою жагу.
Т?льки крила лунк? простер
В?тер вол? на ц?м б?гу...

РОМАН В?КТЮК

У пошуку всесв?тньо? цноти
П?всв?ту, певно, треба роздягти.

На сцен?, де роз?грано печаль,
Шукати год? в?чност? причал.

Та ?ншо? реальност? порив
Над масками й колонами творив.

З пекельно? недремност? душ?
З?йшли ус? сумл?ння м?раж?.

? все було супроти перем?н.
Лишилось т?льки вдарити у дзв?н

Легендою подв?йност? життя –
Без знижки на родинне сп?вчуття...

Але куди за крилами зав?с
Тебе тв?й дух знекрилений зан?с?

...У пошуку всесв?тньо? цноти
Притулок для кохання в?днайти.


ЛЕСЬ КУРБАС

Не залишайте режисер?в
В?ч-на-в?ч з пам’яттю вноч?.
Вони зачинять в прост?р двер?
? не залишать нам ключ?в.

? стануть вимовчан? рол?
?диним покликом тепла.
Ми на п?дмостках свого болю —
Лише в?длунки ремесла.

Але коли спаде полуда
З лаштунк?в нашо? мети?
Нам час не вил?пив погруддя,
Щоб наш? дол? зберегти.

? там, де нас вартують зор?,
Не загасити мр?й св?чу.
...На барикадах ?Березоля”
Лунають оплески дощу.




ЛОРКА

Все загинуло,
Одне мовчання з? мною.
Ф.Гарс?я Лорка

Усе загинуло. ? лиш
Одне мовчання безперервне.
? на св?танн? тиша з тиш
Струною зойкнула затерпло.

О душе! Ти куди летиш?
Вернись, жаго немилосердна!
Невже з-за обр?ю чутн?ш
Мо? циганське романсеро?

Я пережив м?льйон смертей
? не шукав чужинських тем
На свят? власного стор?ччя.

Але мен? навперейми
Зненацька грянули громи
Й безодн? хлинули у в?ч?.


КАЗИМИР МАЛЕВИЧ

? вади, ? звади, й завади...
Що твориш для в?дстаней ти?
Не може дов?ку тривати
Епоха тривко? мети.

Хилилась-томилась покора,
Нав?ян? смутки плелись.
? треба зануритись в морок,
Щоб винайти променя смисл.

Забудьте надзорян? втрати!
Забудьте надсонячн? дн?!
В червоному – чорне.
Це – ?рати.
А ?стина вже у вогн?.


МОНА Л?ЗА

Джокондо, нав?що тоб?
Ця примха свав?льно? туги -
Дивитися в?чно уб?к,
Рятуючи св?т в?д наруги.

При цьому каратися знов
Загадкою власно? рол?
? знати ?диний лиш схов
Сво?? ненатло? вол?.

Та пензель нац?лив Творець
В саму та?мницю епохи.
? людство виходить на герць
Долати невидиму пох?ть.

Сплелися в?ки у журб?,
Суз?р'я впливають у в?ч?.
А ти все несеш у соб?
Закляття старого Да В?нч?.


ПАБЛО П?КАССО

М?ж "Герн?кою"
? "Голубом миру" -
тво? неоф?тне ?ство.

? жодно? кв?тки
обаб?ч душ?.
? жодно? тиш?
в долонях.

? от - перех?д
в?д нудьги до повстання.
? от - самота
в?д чужого плеча.

Ти ск?льки в?к?в
проголошу?ш битви
в наскельному
пошуку
свят?

Ти ск?льки дор?г
об?йшов
поза смутк?в
свого вороття?

Минуле
виходить ?з бою.
А в завтрашн?м -
т?льки полон.



ЛОЛ?ТА
(За В.Набоковим)

Лол?то... Л?то... О лел?тко!
Була ти в?дча?м чи злом?
Тебе замкнув я в часу кл?тку
Безжальним серця ремеслом.

А тв?й небесний в?зерунок
Л?г на нестерпност? мо?.
? п?к мене пекельний трунок,
Який я пив з тво?х та?н.

Н?мфетко за межею щастя,
Принцесо зболених нестям...
Мен? вже встигнути не вдасться
На потяг втеч? за життям.

А д?йсн?сть - це кривава Мер?...
Ми йшли по лезу власних змов,
Щоб по?днатись у безсмерт?,
Бо смерть - це скарга на любов.

О м?й вогненний самоцв?те
З душею виплаканих тиш!..
Лол?то... Л?то... О лел?тко!
Ти лиш на полум'я летиш!


ОЛЕСЬ ЖОЛДАК

Не варто сточувати щастя
Або знеструмлювати бунт.
?х перейняти вже не вдасться
На перемерзлий серця ?рунт.

Кр?зь бетонован? розпуки,
Зав?си з протягами дн?в
Хто с?? маревност? муки
На оксамитов? вогн??

? в?дсторонен?сть печал?,
? супров?дност? думки,
? голос?нь у мертв?й зал?,
? незборонностей ц?вки...

Глухий паноптикум на вирв?,
Незмивний в?чност? на?в...
Такою ? була, пов?рте,
В?тчизна в погляд? мо?м.