Якби-я мiг довiряти-

Якби я м?г дов?ряти: св?тов?, просторо-часу, соб?, я, напевно, м?г би л?тати, як в недавньому сн?. Це було дуже просто. Буденно. В як?йсь к?мнат?. В старому будинков? з високою стелею. Я не пам’ятаю ж?нки яка там була, якою цератою був застелений ст?л. Але там я вчився л?тати, як плавати. В?дштовхнувся ? полет?в. То п?дн?мався, то опускався. Кола робив, перевертався гор?лиць, опускався до само? п?длоги ? ковзав знов у гору. Все було так буденно. Не репетував н?хто: ?Дивися! Он в?н летить?, коли випурхнув через кватирку ? ширяв над брук?вкою так височенько, над трамвайним дротом, а пот?м буяв усе вище ? вище. Над шпилями готичних костел?в, над мак?вками церков ? синагог.

Якби я м?г дов?ряти тому на?вному янголов?, майже малят?, що мешка? глибоко десь в мен?, я не ходив би по вод?, як по твердин?. Н?, я просто б ум?в малювати дивовижн? картини на папер?, на полотн?, на хмарах. Я писав би музика чи грав ??. На кларнет?, на бас-г?тар?, на орган?, на дримб?, на губн?й гармошц?. Звеселялося б серце у глядач?в ? слухач?в. Я чув би голос Всесв?ту, бачив би Лице Бога. Не боявся би, не полотн?в.

Якби я м?г дов?ряти, я би в?рив, що знаю ? знав, що в?рю. Я би гладив рукою лаг?дною найлют?ших зв?р?в, скаж?мо тигр?в чи лев?в, ? вони б муркот?ли, як домашн? коти.

Якби я м?г дов?ряти людям, я би не жив на самот?. Не вдягав би масок, не грав би щоразу нов? рол?, як? водночас дивують мене, забавляють та спустошують до в?дчуття холодно? пр?рви, за якою н?мотне Н?ЩО шепоче про н?щоту цього св?ту та марнотн?сть людських потуг.

Якби я м?г не дов?ряти сво?му серцю, любов?, що нею мене поливають щедро т?, хто мене коха?, хто в?рить мен? та мо?м ролям, персонажам чи аlter ego я би не жив, напевно, в цьому найкращому ?з св?т?в…