Сьогоднi

Давай посидимо, поговоримо про те, що хвилю? сьогодн?,
Про нин?шн?, про минуле, про п?рнання глибоководн?,
Про зм?ни, про часу плин, про мудр?сть, про ?нтелект,
Про втрати ? знах?дки, про те, який вони мали на тебе ефект.

Не впускай тишу у голову, не пускай ?? у к?мнату,
Не б?йся стр?ляти у мене сво?м недолугим надм?рним матом.
Музику ув?мкни. Яку хочеш. Виб?р лише за тобою.
Нехай сьогодн? думки вил?тають назовн? юрбою.

Я хочу бачити втомлен? оч? тво? сьогодн? при св?тл?,
Хочу ?х бачити, ще хочу щоб вдихала мене ти разом з пов?трям.
Я хочу, щоб ти в?дчувала мо?? зм??но? дотик луски,
Хочу щоб холодно? кров? долинали до тебе в?дголоски.

Ти вже мене не бо?шся, нутром страху смерть в?дчуваю.
Що менше бо?шся, то б?льше тебе для себе я в?дкриваю.
Диву?ш мене, ох як диву?ш, зд?бна ти моя ученице.
Тепер я - безмежна свобода, тепер я вже не в'язниця.

Постав на паузу нас, озирнися на хвилину довкола,
Зрозум?й, що ти вже давно роз?рвала замкнене коло.
Почуй себе, не б?йся, якою страшною ?стина б не була.
Спочатку все буде в'язким ? чорним, неначе смола.

Не б?йся! Нав?ть якщо не зум??ш ?? в?д себе в?дмити,
То зрозум??ш, що з часом вона стане тво?м оксамитом,
Що зав?сами театральними довго буде тоб? служити,
Опускатися буде тод?, коли хтось н?ж у спину захоче встромити.

Вистава зак?нчу?ться, коли опускають зав?су,
Ти теж зможеш набридливих глядач?в посилати до б?са.
Не все на св?т? дочиста потр?бно тоб? в?дмивати,
Бо бруд може дуже добре оточення ф?льтрувати.

Ну скажуть, що ти - ненормальна. Х?ба це новина?
Ти ж зна?ш, що декого замовчати змушу? лиш труна.
? ст?ни, й дороги, й дерева мають ? оч?, ? вуха.
?стор?? вм?ють розпов?дати, дурн? розпускають слухи.