На одному осiнньому подиху

Коли соковита убог?сть
прокрадалася у жилаву заводь листа
? проточно-поточне життя
протискалося, наче п?д зашморгом кров судинна,
я сушив, немов сухар?,
очман?ле у кронах ? скронях осонне пром?ння.
До безсл?в’я ласкав
потоки гортанн? – тремтлив? св?ти на устах.

Коли виникала дорога
в?д проникнення св?тла, що кр?пло, як л?д,
? нагл?ло, мов смерть –
не давало з?братися з подихом, часом ? духом,
м?й з?р промерзав,
в?д напруги – наслуханим серцем ледь рухав
? вразливою краплею тл?в –
затерпав, бо з пов?тря – зд?ймалася кл?ть.

Коли ж не вникати досл?вно
у м?м?ку в?тру, у правопис дощу для води,
не знати – як спл?н позбирати з в?кна,
струсивши з в?конниць н?чну обережн?сть,
то легше при п?внях,
при ?хньому славн? до торби складати належне,
себе в?дпускати
? сл?по за св?тлом до овиду серця ?ти.

1 Листопада 2011