Так завжди у людей було

Так завжди у людей було.
?, напевно, вже так ? буде:
ми з тобою звичайн? люди –
просто мр??мо про тепло.

Зачепились теплом сво?м,
зачепилися випадково –
лиш за дотик, за добре слово,
що шепочуть вуста тво?.

А в тепла – ? сво? життя.
Призвича?тись легко дуже.
Кажеш – слово, а гр??ш – душу.
? бажа?ш серцебиття.

Та бувають ? зимн? дн?.
? тод? особливо ясно,
що життя лиш тод? прекрасне,
як дару?ш тепло мен?.

Як дару?ш мен? тепло.
Так лиш ти дарувати вм??ш,
може, нав?ть не розум??ш,
чим тепло тво? проросло.

Ти такою завжди була,
а тепло лиш мен? д?сталось.
Бо в життя мо? ув?рвалась,
Богом створена для тепла...

Так бува? ? так було.
? до скону вже так ? буде.
Одне одного гр?ють люди –
т?, що мр?яли про тепло...