Як прощаеться сонце, нiхто так прощатись не вмie

Як проща?ться сонце – н?хто так прощатись не вм??.
Так пала? над обр??м, наче востанн? ?де.
Полум'яною смугою к?лька годин майор??.
?, нарешт?, безсило у ноч? об?йми паде.

Ск?льки я не дивився – ? серце щоразу стискалось:
я не люблю прощатись, хоч – сонце ти, хоч – милий друг.
?з закатом разом у душ? безнад?йно смеркалось.
? хот?лось ?ще взяти день, що мина?, до рук.

Взяти час, що мина?, до рук, до грудей притулити,
не пускати його, щоб чорнот не боявся в ночах...
Як проща?шся з часом, так хочеш любити ? жити, –
що на сонце дивлюсь, ? хай сльози настануть в очах...