А дощ шуршить по пiдвiконню, немов стара платiвка

А дощ шуршить по п?дв?конню, немов старесенька плат?вка,
В яко? п?сня зак?нчилась, в яко? зак?нчився час.
У мить дощу так особливо бажа? затишку дом?вка,
Яка завжди на нас чека? ? завжди об?гр?? нас.

Життя – це в?дстань м?ж дощами, м?ж травами ? м?ж кв?тками.
Колись, в дитинств?, – ц?ла в?чн?сть, а пот?м, з часом, – день ? крок.
А кв?ти ? дощ? у трави зл?тають разом пелюстками.
? пелюстки у дощ на травах блищать, мов родички з?рок.

А дощ нагаду? весною, що в св?т? ще ?сну? ос?нь.
Дощ – добре, набагато краще, н?ж св?тл?сть зимових ознак...
? дощ не плаче, в?н – як люди – лише тепла ? сонця просить.
В?н, як життя стара плат?вка, все не зупиниться н?як...