Повiтря здибало причину

Пов?тря здибало причину,
щоб клубот?ти молоком,
тому що був туман,
в туман? йшов мужчина -
закоханий та трохи юродивий,
? вулиц? дв? половини,
в?дтворен? в дзеркал?нн? в?трини,
на чудернацьк? дв? дробились серцевини
та тисяч? в?кон -
йому таке н?коли ? не снилося,
але ж шалений, згубний першотравень
зеленощьоко кв?тнув,
неначе рис весняний у полисках Н?лу,
а мряка ?речно медом напувала
в далек?м неб? велетенське гало,
? якщо пам'ять щось не забувала,
це те - як вчора роздво?лася
його любов,
його кохання та закохан?сть
(однаково усе в одн?й!)
коли заб?гла до трамваю,
а в?н залишився стояти
п?д лантерном –
в соб?;
оск?льки вулиця зненацька спорожн?ла,
в?н пров?стив себе порожн?м
? буц?мто покинув т?ло,
зробивши крок через кущ?,
через нагоди серця ? розтрати,
через себе самого,
де завжди
бувало трохи спорожн?ло,
але ж в?н знав, що не даремно,
? все по-?ншому воно було,
без св?тла, нав?ть без любов?,
а зара' марою здавалося прудкою
де сенсу год? вже шукати -
як млосно в горл? цей туман ковтати,
проспектом б?гти та зникати
у сн?жно-б?лому -
?диним усп?хом нарешт?
вс? до пуття перелатати,
неначе вийти з-п?д арешту.