Дем ург. Одинадцята поема Бог правду бачить,...
Дем?ург
СО-В?СТЬ ДУШ
Одинадцята поема
Бог правду бачить, та не скоро скаже
Бог слово:
сильн? пишуть правду:
б?лопалаюч?;
двох або трьох юга не затягу?.
Н е в ? д о м и й
Душа?..
О н?ч! любов!..вже тхне водиць с?р?ння.
? спирт холоне-остига? до брод?ння,
? сизим носом п?д чутлив? небеса
У чистому с?да нова краса.
О св?т, чавильня! Хто де т?льки сам
Д?йде до краю — жде, щоб в с е зм?нилось
? задихт?ло, непритомне, в небеса
Тим виноградним, що й не снилось, —
Як вичавки, так зор? закружля.
Св?т верзе св?т, хто вкаже шлях?
Н А Р О Д
П е р ш и й
По-мо?му, н?яко? в?дваги.
Чорт носить тих, хто п’? густ?шу брагу,
А Бог — кр?м серця В?н не зна ноги.
Ха-ха! Що з того?
По-мо?му, щоб перейти в боги,
Потр?бно мати з чого.
Д р у г и й
В сво?му час? всяк — ? намагання ? у всього
Природжене, лиш душу п?дпали!
Н е з н а н и й п о е т
Як ти на мене раптом подивилась —
я вскочив в скривлену трубу,
де ти живлющим св?тлом засв?тилась,
? з тр?ском провалився об?ч св?т,
а ми оголен?, як сонце ? св?тила,
лиш з серця в серце — голка —
аж сл?пучо в?ч-на-в?ч
в?чн?сть в оч?,
Боже милий,
що це з нами поробилось?
В?трилом сяйво з нас ? — десь
могильне? життя ворушиться.
Прощай же, св?това моя с?м’я!
Яка б де мене св?тл?сть не ловила,
Мене на шлях шляхетна даль благословила,
Я шлях в?ддам, та не назву ?м’я:
Ним серце в?дкрива?ться людське
Для в?чност?! Та смерть, тобто життя,
заходить
? розбива? музику — за те,
Що плач ? см?х безвих?дн?, без ходу.
Ж ? н к а
О, як же серцю — все життя без ходу?
30, 40, 50 — а серце ? душа
Захован? в?д всього, ? стискуються,
Нема? в кого вибухнуть зорею!!
Н е з н а н и й п о е т
Любов ударила, з?рвала й в с е в?дкрила:
Земля, ? небо, й зор? — круговерть,
До м?сць любов? стягу?ться смерть —
Зубат? хвил? клоччя — гризти крила
Вогню, що вирива?ться. По людях
Хвилями тл?н повзе — це ?х несе
Час?в сп?вподих. Л?ки й трунок — в с е !
З яким вогнем душа, таке ? слово,
Св?дом?сть, вид?ння й вед?ння; з слова мого —
Блаженство й обер?г.
?з серця в?чност?, спокою ? любов?,
Якщо не кину людям одяг-слово —
Вогнем не запалю в ватн?м огн? —
Вс?м смерть. П?вслова — смерть мен?!
За одяг вхопиться ? хвилею з?в’?
Холод низин — стягне мене, намаца? — ? вб’?,
? в?длетить вогонь вершин — к?нець в мен?
Всевид?нню, всев?данню любов?;
Бо св?т — розв?д: любов ? нелюбов,
Вогонь ? чад, здоров’я й хвор?сть.
У св?ту вчад?лого — треба: вбити зор?.
Люди — душею хвор? вс?, ?х можна вбити,
З гол?в — все можна, варто т?льки не любити...
В соб? пов?рка правд: що благо ? ? де:
Краса дорогу до неблага не кладе,
З неблаг — любов? теплота не йде,
З гол?в натягнене — все розсипа?ться, гряде
У смерть. Лише Вогонь ц?лить! Лише Вогонь веде!
Лише Вогонь урочисто ? ясно
В крас?, як ?стин?, ? в?чний ? прекрасний, —
Душ? свободу серцем чують лиш,
Насильно серце не возвеселиш,
Вогонь на серц? й Бог у голов?
Лиш виживуть, — в?дчуйте, хто живий...
Н А Р О Д
П е р ш и й
То правда ?: так? надв?р ходять бобами –
Краса так смокче ?х, так горять-думають,
П?сля них м?сце — п?сля сарн л?сних;
Ось т? — затят? в ворож?нн? л?сов?м,
треба так думати.
Д р у г и й
Хто не п?дходить — похова? ?х:
дух випива?, т?ло ?сть, не любить вс?х —
Озв?рю?ться.
Т р е т ? й
? все-таки, на?вшись досхочу — як добре!
Хочеться перетравити ?жу й жити!
Дак — травить свою ?жу й голова!
По голов? все шелестить листками духу.
П е р ш и й
?з космосу ж, мов на д?тей безвиних,
З?скоку? година мов тварина,
? пха? т?ло у живу людину,
Дитину сонця — й без любов?, й це все ?!
Блювати хочеться.
Т ре т ? й
Вже хтось сказав, що укра?нки — в?дьми вс? ...
В постел? душу ж?нки зам?си
Й л?пи ?? угору з кваш? т?ла.
? рви тенета, щоб аж клоччя полет?ло!
? богом грай на скрипц? духу — гей б?г! —
Щоб куполи душ? — аж в сьом?м неб?.
Як дв? години не пала гостинець,
То ти ще не п?вбог, й не укра?нець.
Це як для кого, а для м’е? ж?нки шлях.
Д р у г и й
До всього силу Святий Дух да?.
Що ж в цьому ??
Над сп?льним коренем см?ятися — не д?ло.
Не кожен зна, чого б йому корт?ло:
В тюрм? ми, ? невидн? в не? ст?ни,
Н?хто не зна?, в яку точку ц?лить,
?, скручен? в гущавинах рок?в,
Вола?мо в?д тумак?в з ус?х бок?в.
Ч е т в е р т и й
Тож як душа вогневеликою ста? — ? дещо узна??
С а д ? в н и к
Я нин? загнаний в Долину Син?х Скель,
Бо пром?нь з голови хто кине в б?к м?й —
Мене з?штовху? з топчана його блуд
Т?кати в мову чистих трав, дерев ? зв?р?в, —
До барв?в душ течуть, хто нин? с?р?.
Нехай вам буде легшим св?т примарний:
М?жбр?в’ям в невагом?сть позорю:
Ви дума?те, я людей мирю? —
Н?, розганяю хмари.
Хмари людей з’?дають — тля мари
Обл?плю?. Вогнем обсиплеш —
Зовс?м ?нш? люди.
Погоду в сад душ?
Веду над Укра?ною, що знаю,
Вогонь трима?:
В?н — мене, а я — ??.
? В?н уже мою надлюдськ?сть хвалить.
Спасиб? ще, життя, що так цв?ло
? плоду б?льшого нам не дало,
Бо роз?рвало б.
Я ще ж людина — юний чолов?к,
А розпира мене ? л?зе Новий в?к,
Моя година!
Я роди ц? люблю понад усе:
Над тонкий вогнь, над боже це зачаття,
Над смерть стару ? нове? закляття —
Чи я вже ж?нка, що мене трясе?!
Й спрямля! й спряга?!
Мамо моя!
Ще в змоз? порад?ти —
Ви бачите, як сина гонить св?том?
Ви чу?те, що з сином робить мить?
По небу кров л?та? ? горить!
О кров! о, як ти стугониш!
? б’?ш у серце!
Найгучн?ше б’?ш!!
П а м ? р
Ти втомлю?шся.
Золото душ?
Назр?? ? п?де у син? роси.
В ущелинах руда пекуча ос?нь
Так в?ддавалась нам
п?д дзвони кунтуш?в.
Кров байбарису — й зелень св?тла р?к.
С а д ? в н и к
? в?чн?сть. Дос?
Ри? ходи у серц? ? в душ?.
Мало хто трубами опл?днював в?д роду:
Створ?ння космосу, ? образи, й митц? —
Одна природа, скривлення космосу, —
Як кров’ю серця не скривавить шлях —
Де ж запах ввись? Хто зор? закружля?
Як з силою ? дзвоном з серця б’?
Яскрава кров, наповнюючи коми
З?рок,
так з серця кров духовна в’?
Шляхи! — Так блискавка ста?
Вогнем! — Душ? дари й удари в?дда?
Гармон?я! — Ми в себе вдома...
? в?ти ?й не правляться навмисно,
? так майбутн? творить легко й просто,
Як прост?р перехлюпу?ться в п?сню —
А п?сня перехлюпу?ться в прост?р.
С о н ц е
Слабкий ти, бо ?ще людина.
В даль богом стань, вв?йди в любов з ус?м...
( дал? буде )
СО-В?СТЬ ДУШ
Одинадцята поема
Бог правду бачить, та не скоро скаже
Бог слово:
сильн? пишуть правду:
б?лопалаюч?;
двох або трьох юга не затягу?.
Н е в ? д о м и й
Душа?..
О н?ч! любов!..вже тхне водиць с?р?ння.
? спирт холоне-остига? до брод?ння,
? сизим носом п?д чутлив? небеса
У чистому с?да нова краса.
О св?т, чавильня! Хто де т?льки сам
Д?йде до краю — жде, щоб в с е зм?нилось
? задихт?ло, непритомне, в небеса
Тим виноградним, що й не снилось, —
Як вичавки, так зор? закружля.
Св?т верзе св?т, хто вкаже шлях?
Н А Р О Д
П е р ш и й
По-мо?му, н?яко? в?дваги.
Чорт носить тих, хто п’? густ?шу брагу,
А Бог — кр?м серця В?н не зна ноги.
Ха-ха! Що з того?
По-мо?му, щоб перейти в боги,
Потр?бно мати з чого.
Д р у г и й
В сво?му час? всяк — ? намагання ? у всього
Природжене, лиш душу п?дпали!
Н е з н а н и й п о е т
Як ти на мене раптом подивилась —
я вскочив в скривлену трубу,
де ти живлющим св?тлом засв?тилась,
? з тр?ском провалився об?ч св?т,
а ми оголен?, як сонце ? св?тила,
лиш з серця в серце — голка —
аж сл?пучо в?ч-на-в?ч
в?чн?сть в оч?,
Боже милий,
що це з нами поробилось?
В?трилом сяйво з нас ? — десь
могильне? життя ворушиться.
Прощай же, св?това моя с?м’я!
Яка б де мене св?тл?сть не ловила,
Мене на шлях шляхетна даль благословила,
Я шлях в?ддам, та не назву ?м’я:
Ним серце в?дкрива?ться людське
Для в?чност?! Та смерть, тобто життя,
заходить
? розбива? музику — за те,
Що плач ? см?х безвих?дн?, без ходу.
Ж ? н к а
О, як же серцю — все життя без ходу?
30, 40, 50 — а серце ? душа
Захован? в?д всього, ? стискуються,
Нема? в кого вибухнуть зорею!!
Н е з н а н и й п о е т
Любов ударила, з?рвала й в с е в?дкрила:
Земля, ? небо, й зор? — круговерть,
До м?сць любов? стягу?ться смерть —
Зубат? хвил? клоччя — гризти крила
Вогню, що вирива?ться. По людях
Хвилями тл?н повзе — це ?х несе
Час?в сп?вподих. Л?ки й трунок — в с е !
З яким вогнем душа, таке ? слово,
Св?дом?сть, вид?ння й вед?ння; з слова мого —
Блаженство й обер?г.
?з серця в?чност?, спокою ? любов?,
Якщо не кину людям одяг-слово —
Вогнем не запалю в ватн?м огн? —
Вс?м смерть. П?вслова — смерть мен?!
За одяг вхопиться ? хвилею з?в’?
Холод низин — стягне мене, намаца? — ? вб’?,
? в?длетить вогонь вершин — к?нець в мен?
Всевид?нню, всев?данню любов?;
Бо св?т — розв?д: любов ? нелюбов,
Вогонь ? чад, здоров’я й хвор?сть.
У св?ту вчад?лого — треба: вбити зор?.
Люди — душею хвор? вс?, ?х можна вбити,
З гол?в — все можна, варто т?льки не любити...
В соб? пов?рка правд: що благо ? ? де:
Краса дорогу до неблага не кладе,
З неблаг — любов? теплота не йде,
З гол?в натягнене — все розсипа?ться, гряде
У смерть. Лише Вогонь ц?лить! Лише Вогонь веде!
Лише Вогонь урочисто ? ясно
В крас?, як ?стин?, ? в?чний ? прекрасний, —
Душ? свободу серцем чують лиш,
Насильно серце не возвеселиш,
Вогонь на серц? й Бог у голов?
Лиш виживуть, — в?дчуйте, хто живий...
Н А Р О Д
П е р ш и й
То правда ?: так? надв?р ходять бобами –
Краса так смокче ?х, так горять-думають,
П?сля них м?сце — п?сля сарн л?сних;
Ось т? — затят? в ворож?нн? л?сов?м,
треба так думати.
Д р у г и й
Хто не п?дходить — похова? ?х:
дух випива?, т?ло ?сть, не любить вс?х —
Озв?рю?ться.
Т р е т ? й
? все-таки, на?вшись досхочу — як добре!
Хочеться перетравити ?жу й жити!
Дак — травить свою ?жу й голова!
По голов? все шелестить листками духу.
П е р ш и й
?з космосу ж, мов на д?тей безвиних,
З?скоку? година мов тварина,
? пха? т?ло у живу людину,
Дитину сонця — й без любов?, й це все ?!
Блювати хочеться.
Т ре т ? й
Вже хтось сказав, що укра?нки — в?дьми вс? ...
В постел? душу ж?нки зам?си
Й л?пи ?? угору з кваш? т?ла.
? рви тенета, щоб аж клоччя полет?ло!
? богом грай на скрипц? духу — гей б?г! —
Щоб куполи душ? — аж в сьом?м неб?.
Як дв? години не пала гостинець,
То ти ще не п?вбог, й не укра?нець.
Це як для кого, а для м’е? ж?нки шлях.
Д р у г и й
До всього силу Святий Дух да?.
Що ж в цьому ??
Над сп?льним коренем см?ятися — не д?ло.
Не кожен зна, чого б йому корт?ло:
В тюрм? ми, ? невидн? в не? ст?ни,
Н?хто не зна?, в яку точку ц?лить,
?, скручен? в гущавинах рок?в,
Вола?мо в?д тумак?в з ус?х бок?в.
Ч е т в е р т и й
Тож як душа вогневеликою ста? — ? дещо узна??
С а д ? в н и к
Я нин? загнаний в Долину Син?х Скель,
Бо пром?нь з голови хто кине в б?к м?й —
Мене з?штовху? з топчана його блуд
Т?кати в мову чистих трав, дерев ? зв?р?в, —
До барв?в душ течуть, хто нин? с?р?.
Нехай вам буде легшим св?т примарний:
М?жбр?в’ям в невагом?сть позорю:
Ви дума?те, я людей мирю? —
Н?, розганяю хмари.
Хмари людей з’?дають — тля мари
Обл?плю?. Вогнем обсиплеш —
Зовс?м ?нш? люди.
Погоду в сад душ?
Веду над Укра?ною, що знаю,
Вогонь трима?:
В?н — мене, а я — ??.
? В?н уже мою надлюдськ?сть хвалить.
Спасиб? ще, життя, що так цв?ло
? плоду б?льшого нам не дало,
Бо роз?рвало б.
Я ще ж людина — юний чолов?к,
А розпира мене ? л?зе Новий в?к,
Моя година!
Я роди ц? люблю понад усе:
Над тонкий вогнь, над боже це зачаття,
Над смерть стару ? нове? закляття —
Чи я вже ж?нка, що мене трясе?!
Й спрямля! й спряга?!
Мамо моя!
Ще в змоз? порад?ти —
Ви бачите, як сина гонить св?том?
Ви чу?те, що з сином робить мить?
По небу кров л?та? ? горить!
О кров! о, як ти стугониш!
? б’?ш у серце!
Найгучн?ше б’?ш!!
П а м ? р
Ти втомлю?шся.
Золото душ?
Назр?? ? п?де у син? роси.
В ущелинах руда пекуча ос?нь
Так в?ддавалась нам
п?д дзвони кунтуш?в.
Кров байбарису — й зелень св?тла р?к.
С а д ? в н и к
? в?чн?сть. Дос?
Ри? ходи у серц? ? в душ?.
Мало хто трубами опл?днював в?д роду:
Створ?ння космосу, ? образи, й митц? —
Одна природа, скривлення космосу, —
Як кров’ю серця не скривавить шлях —
Де ж запах ввись? Хто зор? закружля?
Як з силою ? дзвоном з серця б’?
Яскрава кров, наповнюючи коми
З?рок,
так з серця кров духовна в’?
Шляхи! — Так блискавка ста?
Вогнем! — Душ? дари й удари в?дда?
Гармон?я! — Ми в себе вдома...
? в?ти ?й не правляться навмисно,
? так майбутн? творить легко й просто,
Як прост?р перехлюпу?ться в п?сню —
А п?сня перехлюпу?ться в прост?р.
С о н ц е
Слабкий ти, бо ?ще людина.
В даль богом стань, вв?йди в любов з ус?м...
( дал? буде )
Метки:
