Прощення

?шов та падав, п?д?ймався,
В можливе щастя в?рив я.
Одне лиш слово... ? зламався.
Огидний. Вибачилася. Дарма.
Ти не хот?ла, випадково. Та вже
Клеймо сто?ть, б?ль не забутий.
Я б?льше ? не намагався: усе чуже.
Боявсь ус?х, став тихий, скутий.
Та час ?шов, н?чого не м?нялось,
? пустота була як чорна кров.
? було так, аж поки не з'явилось
Маленьке серце - я посм?хнувся знов.
Д?ра почала скоро заживати,
Тепло та ласку дала мен? вона.
В?дкрила оч?, навчила пробачати.
? ось тоб? моя м?цна струна.