Ожина

Пам’ят? матер?,
Галини Петр?вни Вареник

Ясне сонечко з – за хмари на нас погляда?,
Нема неньки на подв?р’? ? в хат? нема?.
А по хат? в?тер свище й павутиння ся?,
Т?льки мат?нка з порогу нас не прив?та?.


Ой! Чому ж ти, моя ненько, нас не дочекалась,
А тихенько в нову хатку сама перебралась?
Посиджу я в р?дн?й хат? на стареньк?й скрин?
Та й п?ду тебе шукати в нов?й домовин?.

Тут пройшло мо? дитинство – дзв?нке, босоноге
? ступали тво?, ненько, порепан? ноги.
Де ж под?лась, поховалась знайома стежина?
Т?льки кв?тне б?лим цв?том синяя ожина


Ой! Ожино синьоока, покажи стежину!
Я ж до неньки та бабус? ус?м серцем лину.
Ти пробач мене, матусю, не кляни дитину,
Дуже тяжко тво?й доньц? жити на чужин?.

Травень 2005 р.


http://www.youtube.com/watch?v=fcJAh21bSqE