самотнiсть...

Самотн?сть, мов г?рке вино,
я п’ю його щодня.
? дощ з? мною заодно –
вже серце, що стерня…
Обридло гр?х перебирать,
як чотки бурштини.
Обридло душу знов латать
та з павутиння сни…
Зн?маю смуток з в?й, пов?р,
що н?ч самотн?сть рве.
Читаю м?сяця клав?р,
а небо грозове
мен? у в?дпов?дь хрипить, –
Ти спробуй вишн? смак.
Вона медами окропить
? зн?ме болю знак…
Поверне в?ру у добро –
занадто бол?, сл?з…
Напевно, я – не те ребро
та ? не той еск?з…
А що самотн?сть? – суму гра…
з журбою промовля, –
вона як ?стина стара –
та п?сня скрипаля…

03.01.2017