Дощ просвiтлення

?У серц? та сама журба,
що в дощ? просв?тлення
Примиренна скорбота про годину,
що не збулась…?
(Федер?ко Гарс?а Лорка)

Зимовий дощ – це холодн? сльози
Бл?дого замерзлого меланхол?ка Неба,
Це одкровення синьо? книги,
Яку писав принц дерев ? кв?т?в
Довговолосий вт?кач С?тхартха
Словами мовчання ? опалого листя –
Це дощ просв?тлення.
Дощ, який звик замерзати й тужав?ти –
Ставати скляним. В?н хот?в бути дзеркалом
Але марно. В?н хот?в бути ср?бним.
Але даремно. З його краплин
Не змайстру?ш кул? для вурдалака,
Не зробиш хреста чи годинника –
Не той час, не т? перехрестя
На дорогах, як? не пройти, не про?хати,
Не проповзти пластуном на черев?.
Лише дощ – одкровення й просв?тлення.
Лише крапл? в обличчя – холодн? як доторки
Сн?жно? королеви – божев?льно? дочки Космосу.
Лише кульки води на шк?ру, в з?ниц? очей,
Н?би хтось хоче шпурнути твою душу нетл?нну
У бездонне озеро Часу, в м?стер?ю сл?в забутих
Б?лого племен? сильних людей,
Що йшли за стадами олен?в
На п?вн?ч. Де зор? ? холодно.