Iван Франко. Веснянки. Осiннi думи
Джерело: Франко ?. Я. З?брання твор?в в 50-ти томах - 1976-1986. Том 1, Веснянки, стор. 25-36, Ос?нн? думи, стор. 37-39.
Перевод на русский язык: http://www.stihi.ru/2013/02/04/7353
ВЕСНЯНКИ
I
Дивувалась зима:
Чом се тають сн?ги,
Чом леди приcли вс?
На широк?й р?ц??
Дивувалась зима:
Чом так слабне вона,
Де той лег?т бересь,
Що теплом пронима?
Дивувалась зима:
Як се скр?пла земля
Налива?сь теплом,
Ожива? щодня?
Дивувалась зима:
Як посм?ли над сн?г
Проклюнутись кв?тки
Запахущ?, др?бн??
? дунула на них
В?тром з уст ледяних,
? пластом почала
Сн?г метати на них.
Похилились кв?тки,
Посумн?ли, замклись;
Шура-буря пройшла —
Вони знов п?днялись.
? найдужче над тим
Дивувалась зима,
Що на цв?т той др?бний
В не? сили нема.
27 марта 1880
II
Гримить! Благодатна пора наступа?,
Природу розк?шная дрож пронима?,
Жде спрагла земля плодотворно? зливи,
? в?тер над нею гуля? бурхливий,
? з заходу темная хмара летить —
Гримить!
Гримить! Тайна дрож пронима? народи,—
Мабуть, благодатная хвиля надходить...
М?льйони чекають щасливо? зм?ни,
Т? хмари — пл?дно? будущини т?ни,
Що людськ?сть, мов красна весна, обновить...
Гримить!
1880
III
Гр?? сонечко! Усм?ха?ться небо яснее,
Дзвонить п?сеньку жайвороночок,
Затонувши десь в бездн?-глуб?н?
Кришталевого океану...
Встань,
Встань, орачу! Вже прогули в?три,
Проскрип?в мороз, вже пройшла зима!
Любо диха? воздух леготом;
Мов у д?вчини, що з сну будиться,
В груд? рад?сно б'?сь здоровая
Молодая кров,
Так ? грудь земл? диха-двига?сь
Силов дивною, оживущою.
Встань, орачу,встань!
С?й в щасливий час золоте зерно!
З трепетом любв? мати щирая
Об?йме його,
Кров'ю теплою накормить його,
Обережливо виростить його.
Гей, брати! В кого серце чисте?,
Руки сильн??, думка чесная,—
Прокидайтеся!
Встаньте, слухайте всемогущого
Поклику весни!
С?йте в головах думи вольн??,
В серцях жадобу братолюб?я,
В грудях см?лив?сть до великого
Бою за добро, щастя й волю вс?х!
С?йте! На пухку, на живу р?ллю
Впадуть с?мена думки вашо?!
28 марта 1880
IV
Вже сонечко знов по лугах
Почало весняную роботу;
? знов по широких полях
Полились р?ки людського поту.
По тих?й, по чист?й р?ц?
Знов ср?блястая риба гуля?;
По гол?й, т?сн?й ТОЛОЦ?
Знов худоба худа шкандиба?.
Дзвенить птах?в сп?вами л?с,
? зозуля ку? коло кладки;
Дорогою тягнеться в?з —
Секвестратор в село за податки.
28 марта 1880
V
Земле, моя всеплодющая мати,
Сили, що в тво?й живе глибин?,
Краплю, щоб в бою сильн?ше стояти,
Дай ? мен?!
Дай теплоти, що розширю? груди,
Чистить чуття ? в?дновлю? кров,
Що до людей безграничную будить
Чисту любов!
Дай ? огню, щоб ним слово налити,
Душ? стрясать громовую дай власть,
Правд? служити, неправду палити
В?чну дай страсть!
Силу рукам дай, щоб пута ламати,
Ясн?сть думкам — в серце кривди влучать.
Дай працювать, працювать, працювати.
В прац? сконать!
1880
VI
Розвивайся, лозо, борзо,
Зелена д?брово!
Ожива? помертв?ла
Природа наново.
Ожива?, розрива?
Пута зимов??,
Обновля?сь в св?ж? сили
й св?ж?? над??.
Зелен?йся, р?дне поле,
Укра?нська ниво!
П?доймися, колосися,
Достигай щасливо!
? щоб всяке добре с?м'я
Ти пов?к плекала,
? щоб св?ту добра служба
З твого плоду стала!
1880
VII
Не забудь, не забудь
Юних дн?в, дн?в весни,—
Путь життя, темну путь
Проясняють вони.
Злотих сн?в, тихих вт?х,
Щирих сл?з ? любви,
Чистих порив?в вс?х
Не встидайсь, не губи!
Бо минуть — дал? труд
В самот? ? глуш?,
Мозол? наростуть
На руках ? душ?.
Лиш хто любить, терпить,
В к?м кров живо кипить,
В к?м над?я ще л?к,
Кого б?й ще манить,
Людське горе смутить.
А добро веселить,—
Той ц?лий чолов?к.
Тож сли всю життя путь
Чолов?ком ц?лим
Не прийдесь тоб? буть —
Будь хоч хвилечку ним.
А в поган?? дн?,
Болотян?? дн?,
Як над?я пройде
? погасне чутт?,
Як з великих дор?г
Любв?, бою за вс?х
На вузьк? та крут?
Ти з?йдеш ман?вц?,
Зсушить серце жура,
Сколять ноги терни,—
О, тод? май життя
Вдячно ти спом'яни!
О, ТОД? ясн? сни
Оживлять твою путь...
Юних дн?в, дн?в весни
Не забудь, не забудь!
10 ?юня 1882
VIII
Лице небесне прояснилось
? блиском розкош? займилось,
Над?? рум'янцем пал?? —
Мен? в тюрм? аж серце мл??.
Нараз в безм?рному простор?,
Мов парус на далек?м мор?,
Маленька хмарка вирина?
? зв?льна, стиха надплива?.
Щось в н?й мутиться ? трепече,
Немов у серце молодече
Вв?рветься думка сумовита,
Тривоги хмаркою вповита.
Та пром?нь сонця гнеть зц?лу?
З лиця небес хмаринку тую,
Лиш на р?сницях золотистих
Дв?-три краплиночки зависли.
О небо, кришталеве море,
Що защем?ло в серц? тво?м
В т?й хвил?? Чи земл? др?бно?
Велике, непроглядне горе?..
29 марта 1880
IX
Ще щебече у садочку солов?й
П?сню любую весноньц? молод?й,
Ще щебече, як в?ддавна щебетав.
Сво?м сп?вом весну красную в?тав.
Та не так тепер в садочку, як було:
Веч?р в маю, сп?вом все село гуло,
По вулиц? д?вчатонька, наче р?й,
На вишеньц? висвисту? солов?й.
Не так нин?, як бувало! П?всмерком
Не йдуть селом д?вчатонька ход?рком,
Не виводять сп?ваночок на весь дв?р
Солов??в? на вишеньц? всуп?р.
Ось з роботи перемучен? сп?шать,
Руки й ноги, мов в?друбан?, болять,
Не до жарт?в ?м, сердешним, та п?сень,
Лиш спочити б, наробившися весь день!
Важко якось солов?ю щебетать,
Важко весну, хоч як красну, зустр?чать,
Голосить природи рад?сть на весь м?р,
Наче людському нещастю на док?р.
А ще жаль йому й суп?рниць, що ?х сп?в
По селу враз з його свистом гомон?в.
Що то жде ?х?.. Шлюб з нелюбом, р?й д?тий,
Та в'?дливая свекруха й муж лихий.
1881
X
Весно, ох, довго ж на тебе чекати!
Весно, голубко, чому ж ти не йдеш?
Чом зам?сть себе до вбого? хати
Голод ? холод, ру?ну ? страти
В гост? ти шлеш?
Бач, уже май зачина?сь! О маю,
Чом же мерцем ти приходиш на св?т?
Пусто ? мертво по полю, по гаю,
Лиш олов'ян?? хмари вкривають
Весь небозв?д.
Стог?н ?де по селищах убогих,
Д?ти гуртами на задавку мруть,
С?на нема й стебельця в оборогах,
Гине худ?бка, по долах розлогих
Води ревуть.
?Згинем,— люд шепче.— Таж горе не саме
Звикло ходить. Або пошесть прийде,
Або — не дай боже — Польща настане?.
От як сей р?к зустр?чають селяни,
Весно, тебе.
1881
XI
Рад би я, весно, в весельш?? нути
Рад?сним сп?вом в?тати тебе,
В тво?й крас? ненаглядн?й втонути,
Злятись з тобою, забути себе.
Рад би я яструбом плавать в блакит?,
Травкою н?жною п'ятись з земл?,
Хвилею бурхать о скали розбит?,
Мушкою гратись в веч?рн?м тепл?,
Вмерти, з життя розплистися на волю.
В р?дн?й землиц? спочити в?д сл?з,
Щоб не чуть в серц? пекучого болю,
Людсько? муки не бачити скр?зь!
1881
XII
Ой, що в пол? за димове?
Чи то в?рли крильми б'ються?
Н?, то Доля грядки копле,
Красу садить, розум с??,
Примовля?, присп?ву?:
?Сходи, красо, до сх?д сонця,
Ти, розуме,— спозаранку!
Рости, красо, до пояса,
Ти, розуме, вище мене!
?ди, красо, пом?ж люди,
Ти, розуме, громадами!
Не дайсь, красо, тому взяти,
Хто ти хоче св?т зв'язати;
Не дайсь, красо, тому в руки,
Хто тя хоче в пута вкути!
А як впадеш у неволю,
То розплимься сл?зоньками,
То засохни без розплоду!
Ти, розуме-бистроуме,
Порви пута в?ков??,
Що скували думку людську!
Двигни з п?тьми люд робучий,
Двигни з п?тьми —та до мене!
Розхитай в н?м ясн? думи,
Розрости бажання вол?,
Виплекай братерську згоду,
По?днай велику силу,
Щоби разом, дружно стала,
Щастя, вол? добувала!?
23 ?юня 1880
XIII
Веснян?? п?сн?,
Веснян?? сни,
Чом так безут?шн?,
Безв?драдн? ви?
Чи для вас нема?
Зелен? в л?сах,
Чи для вас не ся?
Сонце в небесах?
Чи для вас весела
Кв?тка не цв?те,
Що лиш вбог? села,
Людський б?ль здрите?
Ох, жив? д?брови,
Ясний сонця св?т,
Лиш життя, любови
В людських душах н?т!
Вт?шно птиця лине,
Гам?р, сп?ви, крик...
Т?льки б?дний гине
З голоду мужик.
Цв?ти серед поля
Долом ? горов —
Т?льки тьма й неволя
П'? народну кров.
Краще б то для моди
Засп?вати, бач,
Про красу природи,
Н?ж про людський плач.
Але не для моди
Се сп?ваю я,
То й сумна виходить
П?сенька моя.
1882
XIV
Думи, д?ти мо?,
Думи, люб? мо?!
З усм?хнутим лицем
В т?й понур?й тюрм?!
Наче запах весни,
Нал?та?те ви,
Скорбне серце мо?
Пот?ша?те ви!
Де жура душу тлить,
Живе серце болить,
Де в важк?й боротьб?
Духа втома в'ялить,
Де хита?ться ще,
Сумн?ва?ться ще
Ум, де думка нова
Загора?ться ще,—
Там ви, думи, лет?ть,
Слабосилих кр?п?ть,
В горя й сумн?ву змр?к
Лийте рад?сний св?т!
6 апр[еля] 1880
XV. VIVERE MEMENTO!'
Весно, що за чудо ти
Твориш в мо?й груди?
Чи тв?й поклик з мертвоти
й серце к жизн? будить?
Вчора тл?в, мов Лазар, я
В горя домовин? —
Що ж се за нова зоря
Мен? блисла нин??
Дивний голос мя кудись
Кличе — тут-то, ген-то:
?Встань, прокинься, пробудись!
Vivere memento!*
В?тре теплий, брате м?й,
Чи твоя се мова?
Чи на г?рц? св?тлян?й
Так шумить д?брова?
Травко, чи се, може, ти
Вт?шно так шептала,
Що з-п?д криги мертвоти
Знов на св?тло встала?
Чи се, може, шемр?т тв?й,
Р?чко, ср?бна ленто,
Змив м?й смуток ? заст?й?
Vivere memento!
Всюди чую любий глас,
Клик життя могучий...
Весно, в?тре, люблю вас,
Гори, р?ки, туч?!
Люди, люди! Я ваш брат,
Я для вас рад жити,
Серця свого кров'ю рад
Ваше горе змити.
А що кров не зможе змить,
Спалимо огнем то!
Лиш боротись значить жить...
Vivere memento!
' Пам'ятай, що живеш! (лат.).— Ред.
14 октября] 1883
ОС?НН? ДУМИ
?
Ос?нн?й в?тре, що могучим стоном
Над л?сом стогнеш, мов над сином мати,
Що хмари люто гониш небосклоном,
Мов хочеш зиму, сон ? смерть прогнати;
Що у щ?линах диким ви?ш тоном
1 рвеш солому ?з с?льсько? хати,
З?в'яле листя гоном-перегоном
По полю котиш,— в?тре м?й крилатий!
Я довго пильно слухав стону твого
? знаю, чом так стогнеш ти ? плачеш:
Тоб? жаль сонця, цв?ту, дня л?тнього!
О в?тре-брате! Як мене побачиш
Старим, з?в'ялим, чи й по мн? заплачеш,
Чи гн?вно сл?д буття зав??ш мого?..
9 окт[ября] 1882
II. ЖУРАВЛ?
Понад степи ? поле, гори й доли,
Понад д?брови, зжовклим листом вкрит?.
Понад стернища, зимним зихром бит?,
З плачем сумним, мов плач по кращ?й дол?,
Понад селища б?дн?, непошит?
Хатки, обдерт? ? пуст? стодоли,
Понад люд темний, сумовитий, голий,
Ви пливете по млистому блакит?.
Куди? Куди? Чи в кращий край зелений,
Залитий св?тлом, з?ллям ума?ний,
На нитку мов нанизан?, мчите ви?
О, жд?ть! Ось в млист?й ? вогк?й яруз?
З крилом п?дтятим брат ваш сохне в туз?!
В?зьм?ть мене в путь, браття! Де ви? Де ви?..
*
П?сланц? п?вноч?, в далек?м юз?,
В прекрасн?м краю барв, багатства, п?сн?,
Перекаж?ть про с?р?, безут?шн?.
Мли, що стоять на наш?м видокруз?!
Перекаж?ть про б?дн?сть, сльози в?чн?,
Про труд безсонний в бол? ? натуз?,
Про чорний хл?б твердий, печений в спуз?,
Про сп?в жал?бний, мов в?три дол?шн?!
Перекаж?ть про те, що вас прогнало
З нещасного, хоч р?дного вам, краю,
Щоб всяке щире серце й там ридало!
Та сли й там б?дн? схнуть, терплять, ридають,
Сли й там земля ссе кров ?х, сльози й п?т,
А хл?б да? не ?м — мовч?ть! мовч?ть!
20—21 окт[ября] 1883
III
Тихенько р?чка котить хвил? чист?,
Так тихо, що в н?й чу?ш, як тр?почесь
Сверщок, що впутавсь у з?в'ял?м лист?,
Що ? самому розплистись в н?й хочесь.
Тихенько зор? моргають ?скрист?...
З?рниц? пром?нь, мов дитя, хлюпочесь
В хрустальних водах; гол??, безлист?
Нависли лози, ?м заснути хочесь.
На дн? перлов?м щука спить спок?йно.
Л?ниво з?ви шевелить кровав?,
? рак з нори виповзу? пов?льно.
? в серц? людськ?м зор? золотав?
Мигтять, та щука лютая др?ма?,
? заздр?сть остр? щипц? виставля?.
1881
IV
Паде додолу листя з деревини,
Паде невпинно, чутно, сумовито,
Мов сльози мами, що на гр?б дитини
Прийшла ? плаче, шепчучи молитов.
Осики лист кровавий ?з г?ллини
Паде, немов ножем його пробито;
Жал?бно жовте листя березини,
Зда?ться, шепче: ?Л?то, де ти, л?то??
Лиш дуб могучий, жолудьми багатий,
Спок?йно в темну, зимну даль глядить —
Таж в?н недарма тепле л?то втратив!
Най в'яне листя, най мет?ль гудить.
Се сил його не зможе п?д?рвати,
? пл?д його приймесь ? буде жить!
1881
Перевод на русский язык: http://www.stihi.ru/2013/02/04/7353
ВЕСНЯНКИ
I
Дивувалась зима:
Чом се тають сн?ги,
Чом леди приcли вс?
На широк?й р?ц??
Дивувалась зима:
Чом так слабне вона,
Де той лег?т бересь,
Що теплом пронима?
Дивувалась зима:
Як се скр?пла земля
Налива?сь теплом,
Ожива? щодня?
Дивувалась зима:
Як посм?ли над сн?г
Проклюнутись кв?тки
Запахущ?, др?бн??
? дунула на них
В?тром з уст ледяних,
? пластом почала
Сн?г метати на них.
Похилились кв?тки,
Посумн?ли, замклись;
Шура-буря пройшла —
Вони знов п?днялись.
? найдужче над тим
Дивувалась зима,
Що на цв?т той др?бний
В не? сили нема.
27 марта 1880
II
Гримить! Благодатна пора наступа?,
Природу розк?шная дрож пронима?,
Жде спрагла земля плодотворно? зливи,
? в?тер над нею гуля? бурхливий,
? з заходу темная хмара летить —
Гримить!
Гримить! Тайна дрож пронима? народи,—
Мабуть, благодатная хвиля надходить...
М?льйони чекають щасливо? зм?ни,
Т? хмари — пл?дно? будущини т?ни,
Що людськ?сть, мов красна весна, обновить...
Гримить!
1880
III
Гр?? сонечко! Усм?ха?ться небо яснее,
Дзвонить п?сеньку жайвороночок,
Затонувши десь в бездн?-глуб?н?
Кришталевого океану...
Встань,
Встань, орачу! Вже прогули в?три,
Проскрип?в мороз, вже пройшла зима!
Любо диха? воздух леготом;
Мов у д?вчини, що з сну будиться,
В груд? рад?сно б'?сь здоровая
Молодая кров,
Так ? грудь земл? диха-двига?сь
Силов дивною, оживущою.
Встань, орачу,встань!
С?й в щасливий час золоте зерно!
З трепетом любв? мати щирая
Об?йме його,
Кров'ю теплою накормить його,
Обережливо виростить його.
Гей, брати! В кого серце чисте?,
Руки сильн??, думка чесная,—
Прокидайтеся!
Встаньте, слухайте всемогущого
Поклику весни!
С?йте в головах думи вольн??,
В серцях жадобу братолюб?я,
В грудях см?лив?сть до великого
Бою за добро, щастя й волю вс?х!
С?йте! На пухку, на живу р?ллю
Впадуть с?мена думки вашо?!
28 марта 1880
IV
Вже сонечко знов по лугах
Почало весняную роботу;
? знов по широких полях
Полились р?ки людського поту.
По тих?й, по чист?й р?ц?
Знов ср?блястая риба гуля?;
По гол?й, т?сн?й ТОЛОЦ?
Знов худоба худа шкандиба?.
Дзвенить птах?в сп?вами л?с,
? зозуля ку? коло кладки;
Дорогою тягнеться в?з —
Секвестратор в село за податки.
28 марта 1880
V
Земле, моя всеплодющая мати,
Сили, що в тво?й живе глибин?,
Краплю, щоб в бою сильн?ше стояти,
Дай ? мен?!
Дай теплоти, що розширю? груди,
Чистить чуття ? в?дновлю? кров,
Що до людей безграничную будить
Чисту любов!
Дай ? огню, щоб ним слово налити,
Душ? стрясать громовую дай власть,
Правд? служити, неправду палити
В?чну дай страсть!
Силу рукам дай, щоб пута ламати,
Ясн?сть думкам — в серце кривди влучать.
Дай працювать, працювать, працювати.
В прац? сконать!
1880
VI
Розвивайся, лозо, борзо,
Зелена д?брово!
Ожива? помертв?ла
Природа наново.
Ожива?, розрива?
Пута зимов??,
Обновля?сь в св?ж? сили
й св?ж?? над??.
Зелен?йся, р?дне поле,
Укра?нська ниво!
П?доймися, колосися,
Достигай щасливо!
? щоб всяке добре с?м'я
Ти пов?к плекала,
? щоб св?ту добра служба
З твого плоду стала!
1880
VII
Не забудь, не забудь
Юних дн?в, дн?в весни,—
Путь життя, темну путь
Проясняють вони.
Злотих сн?в, тихих вт?х,
Щирих сл?з ? любви,
Чистих порив?в вс?х
Не встидайсь, не губи!
Бо минуть — дал? труд
В самот? ? глуш?,
Мозол? наростуть
На руках ? душ?.
Лиш хто любить, терпить,
В к?м кров живо кипить,
В к?м над?я ще л?к,
Кого б?й ще манить,
Людське горе смутить.
А добро веселить,—
Той ц?лий чолов?к.
Тож сли всю життя путь
Чолов?ком ц?лим
Не прийдесь тоб? буть —
Будь хоч хвилечку ним.
А в поган?? дн?,
Болотян?? дн?,
Як над?я пройде
? погасне чутт?,
Як з великих дор?г
Любв?, бою за вс?х
На вузьк? та крут?
Ти з?йдеш ман?вц?,
Зсушить серце жура,
Сколять ноги терни,—
О, тод? май життя
Вдячно ти спом'яни!
О, ТОД? ясн? сни
Оживлять твою путь...
Юних дн?в, дн?в весни
Не забудь, не забудь!
10 ?юня 1882
VIII
Лице небесне прояснилось
? блиском розкош? займилось,
Над?? рум'янцем пал?? —
Мен? в тюрм? аж серце мл??.
Нараз в безм?рному простор?,
Мов парус на далек?м мор?,
Маленька хмарка вирина?
? зв?льна, стиха надплива?.
Щось в н?й мутиться ? трепече,
Немов у серце молодече
Вв?рветься думка сумовита,
Тривоги хмаркою вповита.
Та пром?нь сонця гнеть зц?лу?
З лиця небес хмаринку тую,
Лиш на р?сницях золотистих
Дв?-три краплиночки зависли.
О небо, кришталеве море,
Що защем?ло в серц? тво?м
В т?й хвил?? Чи земл? др?бно?
Велике, непроглядне горе?..
29 марта 1880
IX
Ще щебече у садочку солов?й
П?сню любую весноньц? молод?й,
Ще щебече, як в?ддавна щебетав.
Сво?м сп?вом весну красную в?тав.
Та не так тепер в садочку, як було:
Веч?р в маю, сп?вом все село гуло,
По вулиц? д?вчатонька, наче р?й,
На вишеньц? висвисту? солов?й.
Не так нин?, як бувало! П?всмерком
Не йдуть селом д?вчатонька ход?рком,
Не виводять сп?ваночок на весь дв?р
Солов??в? на вишеньц? всуп?р.
Ось з роботи перемучен? сп?шать,
Руки й ноги, мов в?друбан?, болять,
Не до жарт?в ?м, сердешним, та п?сень,
Лиш спочити б, наробившися весь день!
Важко якось солов?ю щебетать,
Важко весну, хоч як красну, зустр?чать,
Голосить природи рад?сть на весь м?р,
Наче людському нещастю на док?р.
А ще жаль йому й суп?рниць, що ?х сп?в
По селу враз з його свистом гомон?в.
Що то жде ?х?.. Шлюб з нелюбом, р?й д?тий,
Та в'?дливая свекруха й муж лихий.
1881
X
Весно, ох, довго ж на тебе чекати!
Весно, голубко, чому ж ти не йдеш?
Чом зам?сть себе до вбого? хати
Голод ? холод, ру?ну ? страти
В гост? ти шлеш?
Бач, уже май зачина?сь! О маю,
Чом же мерцем ти приходиш на св?т?
Пусто ? мертво по полю, по гаю,
Лиш олов'ян?? хмари вкривають
Весь небозв?д.
Стог?н ?де по селищах убогих,
Д?ти гуртами на задавку мруть,
С?на нема й стебельця в оборогах,
Гине худ?бка, по долах розлогих
Води ревуть.
?Згинем,— люд шепче.— Таж горе не саме
Звикло ходить. Або пошесть прийде,
Або — не дай боже — Польща настане?.
От як сей р?к зустр?чають селяни,
Весно, тебе.
1881
XI
Рад би я, весно, в весельш?? нути
Рад?сним сп?вом в?тати тебе,
В тво?й крас? ненаглядн?й втонути,
Злятись з тобою, забути себе.
Рад би я яструбом плавать в блакит?,
Травкою н?жною п'ятись з земл?,
Хвилею бурхать о скали розбит?,
Мушкою гратись в веч?рн?м тепл?,
Вмерти, з життя розплистися на волю.
В р?дн?й землиц? спочити в?д сл?з,
Щоб не чуть в серц? пекучого болю,
Людсько? муки не бачити скр?зь!
1881
XII
Ой, що в пол? за димове?
Чи то в?рли крильми б'ються?
Н?, то Доля грядки копле,
Красу садить, розум с??,
Примовля?, присп?ву?:
?Сходи, красо, до сх?д сонця,
Ти, розуме,— спозаранку!
Рости, красо, до пояса,
Ти, розуме, вище мене!
?ди, красо, пом?ж люди,
Ти, розуме, громадами!
Не дайсь, красо, тому взяти,
Хто ти хоче св?т зв'язати;
Не дайсь, красо, тому в руки,
Хто тя хоче в пута вкути!
А як впадеш у неволю,
То розплимься сл?зоньками,
То засохни без розплоду!
Ти, розуме-бистроуме,
Порви пута в?ков??,
Що скували думку людську!
Двигни з п?тьми люд робучий,
Двигни з п?тьми —та до мене!
Розхитай в н?м ясн? думи,
Розрости бажання вол?,
Виплекай братерську згоду,
По?днай велику силу,
Щоби разом, дружно стала,
Щастя, вол? добувала!?
23 ?юня 1880
XIII
Веснян?? п?сн?,
Веснян?? сни,
Чом так безут?шн?,
Безв?драдн? ви?
Чи для вас нема?
Зелен? в л?сах,
Чи для вас не ся?
Сонце в небесах?
Чи для вас весела
Кв?тка не цв?те,
Що лиш вбог? села,
Людський б?ль здрите?
Ох, жив? д?брови,
Ясний сонця св?т,
Лиш життя, любови
В людських душах н?т!
Вт?шно птиця лине,
Гам?р, сп?ви, крик...
Т?льки б?дний гине
З голоду мужик.
Цв?ти серед поля
Долом ? горов —
Т?льки тьма й неволя
П'? народну кров.
Краще б то для моди
Засп?вати, бач,
Про красу природи,
Н?ж про людський плач.
Але не для моди
Се сп?ваю я,
То й сумна виходить
П?сенька моя.
1882
XIV
Думи, д?ти мо?,
Думи, люб? мо?!
З усм?хнутим лицем
В т?й понур?й тюрм?!
Наче запах весни,
Нал?та?те ви,
Скорбне серце мо?
Пот?ша?те ви!
Де жура душу тлить,
Живе серце болить,
Де в важк?й боротьб?
Духа втома в'ялить,
Де хита?ться ще,
Сумн?ва?ться ще
Ум, де думка нова
Загора?ться ще,—
Там ви, думи, лет?ть,
Слабосилих кр?п?ть,
В горя й сумн?ву змр?к
Лийте рад?сний св?т!
6 апр[еля] 1880
XV. VIVERE MEMENTO!'
Весно, що за чудо ти
Твориш в мо?й груди?
Чи тв?й поклик з мертвоти
й серце к жизн? будить?
Вчора тл?в, мов Лазар, я
В горя домовин? —
Що ж се за нова зоря
Мен? блисла нин??
Дивний голос мя кудись
Кличе — тут-то, ген-то:
?Встань, прокинься, пробудись!
Vivere memento!*
В?тре теплий, брате м?й,
Чи твоя се мова?
Чи на г?рц? св?тлян?й
Так шумить д?брова?
Травко, чи се, може, ти
Вт?шно так шептала,
Що з-п?д криги мертвоти
Знов на св?тло встала?
Чи се, може, шемр?т тв?й,
Р?чко, ср?бна ленто,
Змив м?й смуток ? заст?й?
Vivere memento!
Всюди чую любий глас,
Клик життя могучий...
Весно, в?тре, люблю вас,
Гори, р?ки, туч?!
Люди, люди! Я ваш брат,
Я для вас рад жити,
Серця свого кров'ю рад
Ваше горе змити.
А що кров не зможе змить,
Спалимо огнем то!
Лиш боротись значить жить...
Vivere memento!
' Пам'ятай, що живеш! (лат.).— Ред.
14 октября] 1883
ОС?НН? ДУМИ
?
Ос?нн?й в?тре, що могучим стоном
Над л?сом стогнеш, мов над сином мати,
Що хмари люто гониш небосклоном,
Мов хочеш зиму, сон ? смерть прогнати;
Що у щ?линах диким ви?ш тоном
1 рвеш солому ?з с?льсько? хати,
З?в'яле листя гоном-перегоном
По полю котиш,— в?тре м?й крилатий!
Я довго пильно слухав стону твого
? знаю, чом так стогнеш ти ? плачеш:
Тоб? жаль сонця, цв?ту, дня л?тнього!
О в?тре-брате! Як мене побачиш
Старим, з?в'ялим, чи й по мн? заплачеш,
Чи гн?вно сл?д буття зав??ш мого?..
9 окт[ября] 1882
II. ЖУРАВЛ?
Понад степи ? поле, гори й доли,
Понад д?брови, зжовклим листом вкрит?.
Понад стернища, зимним зихром бит?,
З плачем сумним, мов плач по кращ?й дол?,
Понад селища б?дн?, непошит?
Хатки, обдерт? ? пуст? стодоли,
Понад люд темний, сумовитий, голий,
Ви пливете по млистому блакит?.
Куди? Куди? Чи в кращий край зелений,
Залитий св?тлом, з?ллям ума?ний,
На нитку мов нанизан?, мчите ви?
О, жд?ть! Ось в млист?й ? вогк?й яруз?
З крилом п?дтятим брат ваш сохне в туз?!
В?зьм?ть мене в путь, браття! Де ви? Де ви?..
*
П?сланц? п?вноч?, в далек?м юз?,
В прекрасн?м краю барв, багатства, п?сн?,
Перекаж?ть про с?р?, безут?шн?.
Мли, що стоять на наш?м видокруз?!
Перекаж?ть про б?дн?сть, сльози в?чн?,
Про труд безсонний в бол? ? натуз?,
Про чорний хл?б твердий, печений в спуз?,
Про сп?в жал?бний, мов в?три дол?шн?!
Перекаж?ть про те, що вас прогнало
З нещасного, хоч р?дного вам, краю,
Щоб всяке щире серце й там ридало!
Та сли й там б?дн? схнуть, терплять, ридають,
Сли й там земля ссе кров ?х, сльози й п?т,
А хл?б да? не ?м — мовч?ть! мовч?ть!
20—21 окт[ября] 1883
III
Тихенько р?чка котить хвил? чист?,
Так тихо, що в н?й чу?ш, як тр?почесь
Сверщок, що впутавсь у з?в'ял?м лист?,
Що ? самому розплистись в н?й хочесь.
Тихенько зор? моргають ?скрист?...
З?рниц? пром?нь, мов дитя, хлюпочесь
В хрустальних водах; гол??, безлист?
Нависли лози, ?м заснути хочесь.
На дн? перлов?м щука спить спок?йно.
Л?ниво з?ви шевелить кровав?,
? рак з нори виповзу? пов?льно.
? в серц? людськ?м зор? золотав?
Мигтять, та щука лютая др?ма?,
? заздр?сть остр? щипц? виставля?.
1881
IV
Паде додолу листя з деревини,
Паде невпинно, чутно, сумовито,
Мов сльози мами, що на гр?б дитини
Прийшла ? плаче, шепчучи молитов.
Осики лист кровавий ?з г?ллини
Паде, немов ножем його пробито;
Жал?бно жовте листя березини,
Зда?ться, шепче: ?Л?то, де ти, л?то??
Лиш дуб могучий, жолудьми багатий,
Спок?йно в темну, зимну даль глядить —
Таж в?н недарма тепле л?то втратив!
Най в'яне листя, най мет?ль гудить.
Се сил його не зможе п?д?рвати,
? пл?д його приймесь ? буде жить!
1881
Метки:
