Пiсня Чарiвницi

Кривав? кратери минув самотн?й марсох?д,
У метушн? почути першим Чар?вницю.
Вона сп?вала, мружачись на сонця сх?д,
А вдалин? лунала десь дзв?ниця.

Той голос наповнював св?тлом ус?х до кра?в,
Той голос змушував забути про печаль,
? посм?шку лаг?дну кожному насп?х скро?в,
Покрив рожевий степ, як шовкова вуаль.

Могутн? чари вимили з душ? весь бруд,
Зв?льняючи думки до м?сяця й назад.
? не турбу? вже тебе тривоги зуд,
С закритими очима бачиш зорепад.

Втрачаючи, ми в?чно б?жимо,
Вперед, к з?ркам чи в?д проблем.
Але як дур?сть безпросв?тну чинимо,
То й маску безтурботност? вдягнем...

На неб? вимальову?ться шифр,
Най хтось до казок ? занадто товстошк?рий.
Мен? сприя? чар?вна природа цифр —
Жодного разу погляд землянина с?рий.