Я йшов собi по вуличцi знайомiй

Я йшов соб? по вуличц? знайом?й,
серед людей ? шпачих голос?нь,
? сн?г лет?в кр?зь мене невагомий –
зимового кохання першосн?г.

? в?н так само ?з журбою танув,
як ти в мен? – як роки молод?.
Я пожал?в, що не нажив талану –
хоч краплю бол? сплисти у вод?.

? все навколо – ? дахи, ? птаство,
кричало криком, наче било в дзв?н:
?Якщо забудеш, в?д?йде юнацтво…
злама?ться як г?лочка лози…?

Я не зламався, не зробив наруги
над пам’яттю тво?ю в тоскний час,
усе здобуте – на любов набуте,
на тих, хто зроду зачекався нас…