Iван Франко. Тюремнi сонети
Джерело: Франко ?. Я. З?брання твор?в в 50-ти томах - 1976-1986. Том 1, Тюремн? сонети, стор. 151-174
Перевод на русский язык: http://www.stihi.ru/2012/12/28/6907
?
Се д?м плачу, ? смутку, ? з?тхання,
Гн?здо гриж?, ? зопсуття, ? муки!
Хто тут вв?йшов, зц?пи ? зуби й руки,
Спини думки, ? реч?, ? бажання!
Кук?ль тут полють з жита, вида?ться,
Та р?вночасно св?жий зас?вають;
По параграфам правду вим?ряють,
Але неправда ? без м?ри лл?ться.
Тут стережуть основ, але основу
Ус?х основ — людського серця мову,
? волю, й мисль зневажують, як дрантя.
Ви, що, попавши в западню ту, хт?ли
Найти в н?й людський змисл ? людськ? ц?ли,
Lasciate ogni speranza ',— мовив Данте.
19 сент[ября] 1889
_______________________________
' Покиньте всю над?ю (?тал.).— Ред.
II
?Вузька, важкая до добра дорога?,—
Се сказано десь у письм? святому.
Та я перечу тим словам якмога,
П?знавши вх?д до в'язенного дому.
Вонюч? с?ни — перша осторога.
Скриплив? двер? в х?днику т?сному,
В?дтак ?деш по ман?вцю крутому,
А там подв?р'я, мов пуста берлога.
А по подв?р'ю вояк патрулю?,
У с?нях варта, стражники понур?
? арештанти, наче т?нь, снуються.
Сей шлях важкий — чи до добра пряму??
Спитайте тих, що мучаться в т?м мур?!
Зрахуйте сльози, що день в день тут ллються!
10 сент[ября] 1889
III
Гей, описали нас, немов худобу:
? назву, й в?к, ? р?ст, ? всю подобу,
Волосся, оч?, зуби, вс? прим?ти —
Тепер хоч в В?день нас на торг гон?те!
Гей, обшукали нас, немов бандити:
Вс? кишен?, всю од?ж, всю особу,
Нож?, тютюн, ? грош?, й всю оздобу
Забрали — хоч в турецький рай вед?те!
Ну, от тепер ми чист?! Глуп?-глуп?!
Нож?, оздоби й скарби наш? з нами,
Тих вам не взять бандитськими руками!
? розвели нас у апартаменти
Державн?. Злишн? тут вс? компл?менти!
Салон, ?дальня, спальня й с...— все вкуп?.
16 сент[ября] 1889
IV
Сиджу в тюрм?, мов в зас?дц? стр?лець,
Усякий зв?р поперед мене мчиться,
Не кри?ться в?д мене, не бо?ться,
Показу?, в чому хто ? мистець.
Лис — злод?й тут, не скромник, не святець,
? вовк — не музикант, а просто вб?йця,
Медв?дь — дерун ? лютий кровоп?йця,
Забув про жарти, бубен ? танець.
Тут всяку видно наголо особу,
Мов фрак розд?вши й мундур урядовий.
Вони ? людську скинули подобу.
Я в зас?дц? др?бн?? точу стр?ли
? напинаю лук св?й, все готовий —
Ну, бачн?сть, зв?р?! Не хиблю я ц?л??!
9 сент[ября] 1889
V
Вам хочесь знать, як нам в т?й каземат?
Проходить час? О, страх патр?архально!
Як господарськ? д?ти, йдемо спати
Ураз з курми, лиш що заснуть звичайно
Не можемо. Н? про що розмовляти,
То й мовчимо. Лиш сей та той нечайно
З?тхне. Мина? восьмий час, дев'ятий...
Вт?м Герсон' стука о ст?ну нагально
? л?зе до в?кна. ?Ти спиш, Ре?нте??
?Н?!? — ?Так подай там знак до Розпоряки,
Mir wellen eppes machen dull den Mente!''?
Стук-стук по ст?нах! Гомонять тихцем...
Пост настороживсь, став к в?кну лицем,—
Вт?м справа хтось як рявкне: ?Лут табаки!?
' Г ер с о н — жид-конокрад (гл[яди] ?Жид?вськ? мелод???); дал? прозвища арештант?в.
'' В жид?всько-злод?йськ?м жаргон? значить: ?Нумо подражнити трохи вояка!?
VI
?Не будеш тихо?? — крикнув пост ? шпарко
Поб?г туди, в?дк?ля крик роздався.
?Рахм?ль! Рахм?ль!? — крик зл?ва об?звався.
Знов пост б?жить, клене, аж небу жарко.
?Чекай-но, я вас тут навчу кричати!
Та поки ще доб?г на м?сце крику,
Вже Герсон став, неначе к?т, м'явчати,
А справа хтось там ви?: ?Кукур?ку!?
?з вс?х в?кон посипалось, як град:
?Козидра! Шпичка! Rich da'n Tat'n aran! ?'
Пост став, немов п?др?заний баран.
? раптом стихло все, мов в дом? смерти.
Хто? Де кричав? ? пощо? — год? знать.
Се наш? ? веч?рн?? концерти.
17 сент[ября] 1889
_________________________________
' Чорти тво?му батьков?! (евр.).— Ред.
VII
Вже н?ч. Поснули в казн? вс?, хропуть,
? п?тьма налягла. Лиш в?зитирка
П?дсл?пуватим сво?м оком зирка,
Немов морга? злобно: ?Ось ви тут!?
Десь на зав?сах скрипнула кватирка,
Плюскоче дощ, ? груб? крапл? б'ють
О ринву, ринва так жал?бно дирка
0 мур, мов хоче вирватися з пут.
Та н?, не вирвешся! Зал?зн? гаки
Держать тебе, дозорц?, як собаки,
Пильнують, ходить шельвах п?д в?кном.
Не вирвешся! ? глухне зойк розпуки,
В тяжк?й знесил? опадають руки...
Заснуть, заснуть, хоч би мертвецьким сном!
17сент[ября] 1889
VIII
А ледве т?льки сон нам зломить оч?,
Гнеть п?вн?чна його сторожа згонить;
Гримить корИтар, колоддя скрегоче
При дверях, дума?ш спросоння: дзвонить
Пожарний дзв?н... Зрива?шся — аж н?!
Пан ключник входить з лампою, поглипне
На крати, чи здоров? та м?цн?,
На п?ч, на кибель, тапчани — та й зникне.
Знов колодки скрегочуть, а ногайц?
Казню за казнею плиндрують дал?,
Мов Лопотова та в?йна у байц?.
Що сон ?з змучених пов?к украли,
Гриж? несит?й не дали заспати —
Байдуже ?м, коб лиш здоров? крати.
17 сент[ября]
IX
А рано, поки час ще виб'? п'ятий,
Знов Лопотове славне в?йсько грюка:
?де ?кибльовання?. Що се за штука —
?й-богу, сам не знаю, як сказати.
?Аг?й,— почнуть естетики кричати,—
Ось до чого у н и X доходить штука!
Яка де в св?т? погань ?, грязюка,
Вони давай ?? в сонети бгати.
Петрарка в гроб? перевернесь, проб?!?
Нехай! Та т?льки в?н ходив в са?тах',
Жив у палатах, меч носив при соб?,
Тим-то краси, пишнот в його сонетах
Так много. Ми ж тут живемо в клоац?,
То й де ж нам взяти кращих декорац?й?
17 сент[ября] 1889
__________________________________________
'са?ти — оксамитний одяг, дорога матерiя
X
Колись в одн?м шановн?м руськ?м дом?
В дн? юност?, в дн? щастя ? любови
Читали ми "Что делать?", ? розмови
Йшли про часи будущ?, нев?дом?.
Домашн? дами ось як побивали
Не раз мо? гаряч? диф?рамби:
"Е, сп?льна праця! В так?м раз? й вам би
Прийшлося чистить виходки й канали".
Не знали дами, що важке, всесв?тн?
Питання те вже Австр?я р?шила.
Тюремний кибель - що в ньому за сила!
? виходок, ? мебель враз! Виг?дне
Береш його, виносиш, ну, ? прямо
На поле лий чи в компостову яму.
17 сент[ября] 1889
XI
Вста?м раненько, ми?мось гарненько,
Вбира?мось ? стелим л?жко вмить,
П?сочком казню метемо чистенько,
Тод? давай ходить, ходить, ходить...
Ш?сть крок?в там ? ш?сть назад — досить,
Щоб не крутився св?т, та трьом т?сненько:
То два нас ходить, а один сидить,
Той встане — з нас один с?да смирненько.
Колись в Борислав? були землею
Два р?пники присипан?: три дошки
Над ними стали ск?сною кр?влею.
Лиш люльку мали ? вода сльозила
В кутку: сей воду ссе, той курить трошки...
С?м д?б! ? нас того ж тюрма навчила.
18 сент[ября] 1889
XII. ПРОХ?Д
Прох?д — не хлопський в пол?, ? не панський
В садках т?нистих, не ф?лософ?чний
Той ш?ллер?вський, а г?г??н?чний
Прох?д, регламентовий, арештантський!
Зима чи л?то, дощ, сн?г чи погода,.
Мороз чи спека, на годину в добу
Женуть дозорц? в'язн?в, мов худобу,
По черз? на прох?д до огорода.
Дерев там т?лько, що паркан з ялиц?,
А зелен?, що поза ним доглянеш,
А неба, що доглянеш з дна криниц?.
А в грудь як св?жого пов?тря втягнеш,
То св?т закрутиться, мов у п'яниц?,
? ще сумн?ший, безсильн?ший станеш.
16 сент[ября] 1889
XIII
Н?, наш тюремний домовий порядок
Бува часом дотепний! Ну, скаж?ть:
Кибльовання полудн?шн? й об?д
Ураз — чи дотеп се, чи лиш припадок?
? запах соломахи й кибл?в смр?д!
Рядком з водою становлять коновку,
? хл?б кладуть, ? в кибл? ллють карболку —
Н?с арештантський все знесе й жив?т.
Щаслива Австр??! Той ум великий,
Що видумав сей дотеп, варт вов?ки,
Щоб святкувать ?м'я його празнично!
Перед його ?де?ю я клонюсь:
Не апетитно, та зате практично;
Minus de genus, si constructio bonus'
19 сентября] 1889
________________________________
' Треба було б: minus de geneve, si constructio bona — не важливий р?д, коли синтаксис добрий (лат.).— Ред,
XIV
Беруть д?ру, зал?зом обкують,
Приправлять курок ? язик для маху —
? самопал готов. Отак, мабуть,
? арештантську варять соломаху.
Беруть котел води ? жменю круп —
Ось вам ? суп; досиплють кмину жм?нку,
То звесь кминковий; краяну печ?нку —
Звесь леберсуп; а хл?б — хл?бовий суп.
На друге йде капуста й воловина
В нед?лю (евфем?чно — жил ? лою
Бува не раз в т?м м'яс? половина!),
В будн? горох, фасоля (вп?в з гнилою!),
Логаза, каша гречана й ?дубова? —
Ось вам вся наша ?карта страв? готова.
19 сент[ября] 1889
XV
Та ви не думайте, що вища власть
Лиша? так се д?ло, без призору!
Вона пильну? прав у всяку пору
? параграф?в скривдити не дасть!
.........................................
А як об?д готов, то в?дкладають
Найкраще м'ясо, хл?б ? в?дливають
В тар?лки соломаху — ще густою,
Дадуть омаст? ? несуть хоробре
До президента. Той скушту?. ?Добре!?
Тод? для нас розбовтують водою.
19 сент[ября] 1889
XVI
В тих днях, коли, неначе риба в с?т?,
М?й вольний дух в т?сних тих ст?нах б'?ться,
Смертельний холод в душу аж крадеться,
? н?кому пот?шити, огр?ти,
Одним-одна лишилася мен? ти,
Мужицька п?сне, в котр?й люд весь плаче,
? мому серцю легша? неначе
З народним болем в один такт бол?ти.
О ви, кристал?зован?? стони,
Ви, сльози, перетоплен? в алмази,
З?тхання, влит? у тужлив? тони!
Не покидайте ви мене в т?й хвили!
Кр?п?ть, щоб т? безумства, муки, врази
Мойого духу глиб не помутили!
8 сент[ября] 1889
XVII
Замовкла п?сня. Чи ж то ?й, своб?дн?й,
Золотокрил?й пташц?, тут витати,
В т?й западн? понур?й, неприв?тн?й,
Де чолов?к потоптаний, проклятий?
Чи ж ?й огидний образ той писати,
Як страж встромля? сво? лапи м?дн?
В мою кишеню, чоботи, в посл?дн?й
Рубець одеж? ? посл?дн? шмати?
Тютюн, огонь, пап?р ? ол?вець,—
Ось чого власть шука? так пильнейко,
Що вл?зла б аж в нутро тоб?, зда?ться.
? мовкне п?сня. Так ? соловейко
Вт?ка? в?д гн?зда, писклят, я?ць,
Коли людська рука ?х доторкнеться.
16 сент[ября] 1889
XVIII. HAUSORDNUNG '
Надвор?, там, за парканом тюремним,
? конституц?я, як?сь закони;
Для нас вони ? т?льки м?фом темним,
Лиш дзвоном, що не знати, де в?н дзвонить.
Вся конституц?я, закон увесь
У нас упрощен?, що год? дал?:
Один ?сну? кодекс в крим?нал?,
А кодекс дивний той Hausordnung звесь.
Не писаний се кодекс, а ?сн??
Лиш в усн?й ? п'ястучн?й передач?,
З практичних лекц?й його в'язень вм??.
Його встанови бистр?, як штафети.
Директор, ключник, стражники добряч? —
?х знавц?, виконавц? й ?нтерпрети.
15 сент[ября] 1889
____________________________
' Домашн?й порядок (к?м.).— Ред.
XIX
Не в?льно в казн? тютюну курити,
Книжок читати, н? св?чок св?тити,
Не в?льно в в?зитирку говорити,
В в?кно гляд?ти, гр?шми що платити.
Пап?р ? ол?вець при соб? мати —
Для арештанта се тяжка провина;
Ножа теж казня мати не повинна,
Хл?б н?гтями й зубами треба рвати.
А ключник, стражник може в кожд?й хвили
Перетрясти все в казн?, обшукати
Вас до сорочки, ?мачку засв?тити?,
? язиком, як хоче, вас честити,
За кару вас з ?густую? казню дати,
Де б вас кумпани обкрадали й били.
15 сент[ября] 1889
XX. КЛЮЧНИКИ ? ДОЗОРЦ?
Н?, вас забути був би гр?х великий,
Чесн? панове ключники й дозорц?!
Та й як похвал в?дмовити вам порц??
Там, де над вс?м царюють ваш? крики?
Ви продали себе в катИ й на муки.
З 300 гульден?в р?чно? плати
Готов? з друга, брата шкуру драти,
Як лиш в?н тут попадесь вам у руки.
Понижен? до розряду собаки
Порядком нашим, ви й мститеся таки,
Понижуючи других якомога.
Грим, грим! ?Д?д? входить: хл?б прин?с.
З порога На п?л покинув ? попхнув ногою —
? я почув, що ? власть надо мною.
16 сентября] 1889
XXI
Что ми шумить, что ми дзвенить, мов в хмар? Гр?м?
Декретов? б?гають до вмору,
Гуркочуть л?жка, миють коритар?,
Труть, б?лять, миють в казнях ? знадвору.
?Ком?с?я, ком?с?я! — гуде,
Мов шелест листя, як зближа?сь буря.—
Висока урядовая ф?гура,
Сам пан надрадця на контроль ?де!?
В нед?лю рано дух дунув господн?й
Над океаном, все аж до безодн?
Стряслось — ф?гура в крим?нал явилась.
?з казн? в казню йде — весь штаб круг не?...
?Замкн?ть в?кно!? — д?д крикнув нам кр?зь двер?,
Щоби ф?гура не перестудилась.
20сент[ября] 1889
XXII
Вв?йшла ф?гура. ?Як зветесь ви?? — ?Франко?.
?Гм, Станко?? — ?Франко!? — ?Станко, запиш?ть.
Давно тут?? — ?М?сяць?.— ?Гм! А ти, коханку?? —
?С?м день.? — ?А ти?? — ?Я завтра йду на св?т?.
Побачив книжку. ?Ма?те дозв?лля
Читать?? — ?Так?.—?Гм!?—На л?жка, на суф?т
Зирнув. ?Гм-гм! А тут нема вент?ля??
— ?Нема?.— ?Нема? Гм, добре, запиш?ть!?
Тут ключник кинувсь: ?? зато вентил?
В двох казнях, там!? — ?В двох казнях?
Запиш?ть!
А ви б часом в?кно тут отворили!?
(Мабуть, у н?с ф?гур? вдарив смр?д!)
— ?У нас в?кно отверте день ? н?ч!?
— ?Ага, гм! Запиш?ть!? — ? вийшли пр?ч.
19 сент[ября] 1889
XXIII. ТЮРЕМНА КУЛЬТУРА
Хоч в крим?нал? крати, груб? мури,
Кован? двер?, варти й не зл?чити,
А все, щоб не змовлялись ?нкв?зити —
То таки й тут озвавсь наш в?к культури.
Тут телеграф ? св?й — ? досконалий!
Весь апарат — ст?на й кавалок тр?ски,
? з казн? в казню йдуть по н?м сигнали.
Се теж культурний випл?д, ?echt?' австр?йський,
? пошта йде з в?кна в в?кно поноч?,
Безплатно перевозить хл?б, ?маняти?,
Тютюн, огонь — про письма й не казати.
Бува, й см?ттяр при дверях заскребоче
? кр?зь шпару ?грипсанку? сп?шно всуне,
? т?й Тем?д? в сл?п? оч? плюне.
20 сент[ября] 1889
___________________________
' Чисто, правдиво (н?м.).— Ред.
XXIV. РОЗМОВИ
А прочий час заповнюють розмови.
Сей сво?м ?д?лом? мучить вс?х ? нудить,
Той жарти стро?ть, вс?х см?шить готовий,
А ?нший в споминах колишн?х блудить.
Хто казку каже, хто знов туру в соб?
Гне й ходить, ходить, т?льки чути кроки....
Часом на вс?х наляже сум глибокий,
? довго в казн? тихо, наче в гроб?.
?Вдур?ти можна!? — буркне хтось ? люте
Прокляття вл?пить.— ?Гей, брати, ануте!
Чого похнюпились? Нехай на панську
Макову смуток! Грим об землю лихо!
Збер?мось лиш на голоси ? тихо
Затягнем нашу п?сню арештантську!?
21 сент[ября] 1889
XXV. П?СНЯ АРЕШТАНТСЬКА
Хто любить м?сяць, я без сонця в'яну,
В тюрм? про волю вже й не нагадаю!
Сиджу й клену свою судьбу погану,
Тих вороженьк?в, що з-за них страждаю.
До суду кличуть, бач, до протоколу.
Суддя м?й лютий, став грозить киями...
?Скажи всю правду, то п?деш на волю!?
Я визнав правду — ? п?шов в кайдани.
Читають декрет. Стали батько й мати,
Плачуть, не см?ють ? руки подати...
— ?Бач, синку, де непослух той доводить!
Господар в путах, в бур?й куртц? ходить,
В довбанц? вбутий, стрижене волосся,
В пол? ж пшениця сиплеться з колосся?.
20сенг[ября] 1889
XXVI. ХТО ?? ЗЛОЖИВ
?Некепська п?сня, пане,— Герсон каже,—
Стара бриг?дська п?сня! А зложив
?? хлоп простий, простий хлоп, аякже!
Не тямлю, чим на кару заслужив.
А кару довгу мав, вже десять л?т
Сид?в, а ще, мабуть, мав п'ять сид?ти.
От раз ком?с?я якась, ад?ть,
Прийшла в Бриг?дки, щось там огляд?ти.
А в?н сидить коло в?кна й сп?ва?
Сю саму п?сню — а сп?вав чудово —
? плаче так, що аж ся серце кра?!
Пани тихцем списали слово в слово
I вислали до В?дня. Ну, й за пару
Нед?ль прийшло: змазав му ц?сар кару?.
21 сент[ября] 1889
XXVII
Народ наш в б?дах добрий практик: зла в?сть
Його злякать, н? здивувать не може.
Недаром в?н з?тха: ?Не вводь пас, боже,
П?д панську карн?сть а людську ненависть!?
Людська ненависть — се ж найтяжче горе,
Найг?рша кара для громадянина!
В?н без людей — слаба в степу билина,
Котру хто хоче — стопче й переоре.
З тим горем, з тою карою страшною,
Що бит людський стина? мов косою,
В?н панську карн?сть ставить нар?вн? —
Ту, що про себе шум?ю так голосить,
Немов вона, мов другий Атлас, носить
Весь лад сусп?льний на сво?й спин?.
16 сент[ября] 1889
XXVIII
Н?, ви не мали згляду надо мною!
Хоч око в ско ви не см?ли стати,
Не см?ли сво? правди нам сказати —
Ви п?дступом побили мя без бою!
Щоб над безсильним, хорим показати
Зв?рячу силу, ви добов н?чною
Напали мя, мов вовк за зв?риною,
Ви чатували на пороз? хати.
Ви права сторож?? Н?, право в вас
Лиш щит, котрим безправ'я закривавсь!
Суд?ть мене, та вас осудить час!
Нехай тепер безсильно розбивавсь
М?й крик о зимн? ст?ни, прец?нь раз
В?н вирвесь, ? ваш сон його злякавсь.
7 сент[ября] 1889
XXIX
У сн? мен? явились дв? богин?.
Лице одно? — блиски променист?,
Безм?рним щастям сяли оч? син?,
? кучер? вилися золотист?.
Лице друго? чорний крив серпанок,
? чорн? оч?, наче перун з туч?,
Блищали, коси чорн? та блискуч? —
Була, немов л?тн?й, бурливий ранок.
?Не плач, дитя самотн?, цить, м?й св?тку, —
Сказала перша (що за голос милий!), —
Ось на тоб? м?й дар, чудову кв?тку!?
? соняшник дала мен? розцв?лий.
А друга мовчки терн втиснула в руку, —
? враз я рад?сть вчув ? люту муку.
18 сент[ября] 1889
XXX
? говорила перша: ?Я любов,
Життя людського сонце невечерпне.
Як соняшник за сонцем, так за мнов
Най раз на все тво? ся серце зверне.
? св?т, ? люди — вс? перед тобов
Являтись будуть св?тлим боком; скверне,
Погане, зле — лиш з наслуху, немов
Кр?зь сито т?льки будеш знать. Оберне
М?й дар до тебе щирих серць багато,
? в?д найл?пших, найчесн?ших твого
В?ку — добра й любов? зазна?ш много.
Тож хорони, дитя, сей дар м?й свято!
Любов л ю д е й, мов хл?б той до зас?ка,
Громадь ? степенуй в любов до ч о л о в ? к а!?
18 сент[ября] 1889
XXXI
? говорила друга: ?Я ненависть,
Любв? сестра й товариш нев?дступний.
Ненавиджу я все, що звесь лукав?сть,
? кривда, й лад нелюдський та п?дкупний.
Ненавиджу я всю тоту неправ?сть,
Що чолов?ка пха на путь непутний,
Що плодить в душах п?дл?сть, брехн?, зависть.
Крут?ж отой могучий, каламутний.
Не в серц? людськ?м зло! А зла основа —
Се глупота й тота м?цна будова, —
Що здвигнена людьми ? ?х же губить.
Се зло й тоб? прожре до кост? т?ло,
Щоб ти зненавид?в його ? бивсь з ним см?ло,
Хто з злом не боресь, той людей не любить!?
18 сент[ября] 1889
XXXII
Сид?в пустинник б?ля свого скиту
Серед л?с?в безм?рних та безлюдних
? слухав пташок голос?в пречудних
? в?тру в г?лл? п?сню сумовиту.
Аж бач, голубка, його пташка б?ла,
Що вже два дн? не знать де пропадала,
Ту ж понад ним крильцями стр?потала
? тихо в нього на кол?нах с?ла.
Старий погладить хт?в ?? руков —
Та й об?мл?в: т? крильця сн?жно-б?л?
Оббризкала червона людська кров.
? зойкнув д?д: ?Проклят?, зсатан?л?
Часи, коли з осель людських в сей л?с
На крилах голуб людську кров прин?с!? '
13 сент[ября] 1889
___________________________
' Мотив ?з Ленау
XXXIII
Рос??, краю туги та терп?ння,
Чи ж не такий ти час проходиш нин??
В тривоги й самолюб?я пустин?
Позабивались старш? покол?ння,
Тремтить вся сила краю, як заклята,
А тим часом на лютий б?й за волю
Летять мал?? д?ти-голуб'ята,
К?стьми лягають у сн?жному пол?.
Рос??, краю крайност?в жорстоких!
Тв?й витязь Святогор др?ма в печар?,
Козацька воля спить в степах широких,
А д?вчина-голубка на бульвар?
Платком, а не лицарською трубою
Сигнал да? до кроволиття й бою.
13 сент[ября] 1889
XXXIV
Як я ненавиджу вас, ви машини,
Що трете кост?, рвете серце в грудях,
Вбива?те живую душу в людях
? пот?м кажете: ?Що ж, ми не винн?!
Нас на так? заведено пружини,
Ми мусимо! В самих не раз вся суть, ах,
Бунту?ться... Та що робить! Не будь, ах,
У нас тих пут, становища, родини?...
Як я ненавиджу вас, добр?, щир?,
Що служите неправд?, п?длот? —
Чи служите у зл?й, чи в добр?й в?р?!..
Н?, т?, що в добр?й в?р? служать,
т? Ненависн? мен? в найб?льш?й м?р?,
Як на раб? т?м пута золот?.
9 сент[ября] 1889
XXXV
Що вовк в?вцю ?сть — жалко, та не диво,
На те в?н вовк, розб?йник, душогубець;
Та якби в?л, спок?йний травоскубець,
Принявся враз живее рвать м'ясиво?..
Що ширить тьму у ряс? темнолюбець,
Що кат у фраку точить кров, як пиво,
Що злод?й-фарисей основи живо
Спаса — се зле, та злий в зл?м не проступець.
Та чесний чолов?к, що злому служить,
Сво?ю честю покрива? м?дний
Лоб п?длоти, а стиха плаче й тужить,—
Се вид, найвищо? погорди г?дний,
Се вид П?лата, що Христа на муки
В?ддав, а сам умив прилюдно руки.
9 сент[ября] 1889
XXXVI—XXXVIII. ЛЕГЕНДА ПРО П?ЛАТА
П?лат Христа в?ддав катам на муки
? мовив: ?Я не винен, вам бажалось!?
Взяв воду ?, прилюдно вмивши руки,
П?шов об?дать, мов н?що й не сталось.
Та сталось так: немов на вид гадюки,
На вид його урозт?ч все пускалось —
Раби, прислуга... нав?ть заметалось
Безстрашне серце в во?на-зв?рюки.
П?шов на кришу, де чекала ж?нка,
Так та з страху лиш скрикнула в нетям?,
Вниз верглась ? розбилася об кам?нь.
П?шов в пок?й, де в пуху спить дитинка,
Так та лиш витр?щила оченята
На нього й вмерла, диким жахом стята.
9 сент[ября] 1889
*
? бог поклав клеймо на грудь П?лата,
Життя, смерть, т?ло й дух його прокляв
Г?рш Ка?на, бо Ка?н, вбивши брата,
Не мив рук з кров?, винним чувсь, т?кав.
А сей, що правду чисту в руки ката
В?ддав, одв?т в?д себе в?дпихав;
То й правда вся була йому в?днята,
Все, чим в?н жив, гордивсь ? в?ддихав.
С?м'я його пропала, наче т?нь,
1 кесар з служби з ганьбою прогнав,
? р?дний город випхнув з сво?х ст?н.
Старий, слабий, край шляху в?н стогнав,
Шматка просив, та до к?нця ворож?
Кам?нням в нього кидали прохож?.
9 сент[ября] 1889
*
А як умер, хтось трупа взяв за ноги
I вкинув в яму й камнями прикидав,
Та через н?ч труп знов покрай дороги
Лежав — гр?б т?ло кляте з себе видав.
Тод? стягли терн?в, будяччя купу,
? трупа вергли, й жар п?двергли лютий;
Терни згор?ли, та н?чого трупу
В огн? не сталось — в?н лежав неткнутий.
Тод? кам?ння жорнове на шию,
На руки й ноги начепивши, в море
Прокляте т?ло ввергли в чорторию.
Та повривались шнури коноплян?,
? труп П?лата, вс?й земл? на горе,
Ще й дос? плавле десь по океан?.
9 сентября] 1889
XXXIX—XLIII. КРИВАВ? СНИ
В тюрм? мен? страшлив? сняться сни,
Та й чи то сни лишень — ? сам не знаю,
Так? виразн? та тривк? вони,
Такий несонний б?ль мен? вчиняють.
Найтяжч? муки, лют?? тортури,
Як? лиш людям люди завдавали,
? т?, що в них страждали ? вмирали,
Заповнюють тюрми мо?? мури.
Мов р?й, товпляться привиди кривав?:
Страшн? злочинц? ? свят? геро?,
? рани ?х я бачу мов наяв?.
? з ран тих наче гр?м луна? в мо?й
Душ?: ?? нам частину сп?встраждання,
Частину п?сн? за важке кохання!?
22 сент[ября] 1889
*
Христос, бичами зс?чений, кривав?
Терни в волоссю, хрест св?й привол?к;
В руках, ногах в?д гвоздiв д?ри ржав?,
Сто?ть ? шепче: ?Ось я, чолов?к!?
Джордано Бруно на костр? горюч?м,
З язиком, щойно вирваним кл?щами,
З т?лом, в?д св?жих ще тортур болючим,
Глядить у жар п?д сво?ми стопами.
? Кампанелла висить на тортурах:
Двадцятий раз йому друхочуть кост?,
Сустави крутять ? печуть п?дошви.
? з стогоном глухим, несв?тським, в мурах
Тюремних в?? щось, мов лег?т в полю:
?Се муки й кров за св?тло, поступ, волю!?
22 сент[ября] 1889
*
?А за що ж ми терп?ли муки й мерли? —
Нова громада стогне в?дкись зл?ва.—
Ми — гн?й ?стор??, ми — негатива,—
Чи ж в нас не людське т?ло, з дроту нерви?
Ось Дам?ян. Яку приняв в?н муку
За те, що короля ранив блудного!
В ?спанських чоботях ламали ноги,
На с?рков?м огн? палили руку,
Горючими кл?щами т?ло рвали,
? олово та с?рку в св?ж? рани
Лили, ? к?ньми рвали й чвертували!
?Ц?лу годину я вмирав, тирани!
Посив?в з болю!? ? було се вчера,
В Париж? славн?м, в в?к Руссо й Вольтера
22 сент[ября] 1889
*
Ось Гонта йде, ввесь син?й в?д побою,
З в?дтятим язиком ? рукою;
Його садять на розжарену шину
? шкуру друть, аж всю обдерли спину.
А дал? сотн?, тисяч? проходять
Кривавих т?ней н?мо надо мнов:
?х б'ють, рвуть, палять, в колесо городять,
? в ям? коденськ?й булькоче кров.
Проч, проч, нещасн? т?н?, сп?ть спок?йно
В могилах сво?х темних, позабутих!
Чи ж мало людськост? мук ваших лютих,
Щоб з вами й ми терп?ли ще подв?йно?
Пропав вже час тортур ? мук таких!
Сп?ть, не тривожте наших серць м'яких!
22 сент[ября] 1889
*
Минув час мук? Брехня! Чи ж давн?й час,
Як гибли Пестель, Каракозов, Соня?
Як мучивсь Досто?вський ? Тарас?
Х?ба ж тепер вже кандали не дзвонять?
Х?ба р?зки ще не свистять у вас?
Ц?лими селами в тюрму не гонять?
Х?ба гармати м?дних гирл не клонять
Над м?стом, вс?х готов? зжерти враз?
М'як? серця в вас, бо труслив? вчаст?!
А зв?р зневаги до людей, ? власт?,
? тьма росте ? висить над вами!
Ми, його жертви, вас звемо з могили:
?Не м'якн?ть без часу! Гартуйте сили!
Гон?те зв?ра, бийте, рв?ть зубами!?
22 сент[ября] 1889
XLIV
Багно гниле? м?ж кра?в ?вропи,
Покрите цв?ллю, зеленню густою!
Розсаднице недумства ? застою,
О А[встр??]! Де ти поставиш стопи,
Повзе облуда, здирство, плач народу,
Цв?те бездушн?сть, наче пл?сень з муру.
Ти тиснеш ? кричиш: "Даю свободу!"
Дреш шкуру й мовиш: "Двигаю культуру!"
Ти не с?чеш, не б'?ш, в Сиб?р не шлеш,
Лиш, мов упир, ?з серця соки ссеш,
Багно тво? лиш серце й душу дусить.
Лиш гадь ? слизь росте й м?цн?? в тоб?,
Своб?дний дух або т?кати мусить,
Або живцем вмира? в тво?м гроб?.
4 окт[ября] 1889
XLV
Тюрмо народ?в, обручем сталеним
Ти обц?пила ?х жив? сустави
Й держиш - не для пожитку, не для слави,
А лиш для жиру клевретам мерзенним.
Отак пастух попута кон? в пол?
Через ногу; зда?сь, три ноги в?льн?,
А йти вони, н? б?гти не зусильн? -
То ржуть, гризуться сп?льники невол?.
Отак ? ти попутала народи,
Вс?м давши зверхн? вигляди свободи,
Щоб одн? одних гризли ? душили.
? хоч вс? дружно рвуться з твого круга,
Та в р?зн? боки шарпають друг друга.
Сей колот - джерело тво?? сили.
4 окт [ября] 1889
ЕП?ЛОГ
Присвячено русько-укра?нським сонетярам
Голубчики, укра?нськ? поети,
Невже вас дос? н?кому навчити,
Що не досить сяких-таких зл?пити
Рядк?в штирнадцять, ? вже й ? сонети?
П'ятистоповий ямб, мов з м?д? литий,
Два з чотирьох, два — з трьох рядк?в куплети,
Пов'язан? в дзв?нк? рифмов? сплети,—
Лиш те ?м'ям сонета сл?д хрестити.
Т?й форм? й зм?ст най буде в?дпов?дний:
Конфл?кт чуття, природи блиск пог?дний
В двох перших строфах ярко розверта?сь.
Страсть, буря, б?й, мов хмара п?дн?мавсь,
Мутить блиск, гр?зно мечесь, рве окови,
Та при к?нц? сплива в гармон?ю любови.
Преров, 6 мая 1893
Перевод на русский язык: http://www.stihi.ru/2012/12/28/6907
?
Се д?м плачу, ? смутку, ? з?тхання,
Гн?здо гриж?, ? зопсуття, ? муки!
Хто тут вв?йшов, зц?пи ? зуби й руки,
Спини думки, ? реч?, ? бажання!
Кук?ль тут полють з жита, вида?ться,
Та р?вночасно св?жий зас?вають;
По параграфам правду вим?ряють,
Але неправда ? без м?ри лл?ться.
Тут стережуть основ, але основу
Ус?х основ — людського серця мову,
? волю, й мисль зневажують, як дрантя.
Ви, що, попавши в западню ту, хт?ли
Найти в н?й людський змисл ? людськ? ц?ли,
Lasciate ogni speranza ',— мовив Данте.
19 сент[ября] 1889
_______________________________
' Покиньте всю над?ю (?тал.).— Ред.
II
?Вузька, важкая до добра дорога?,—
Се сказано десь у письм? святому.
Та я перечу тим словам якмога,
П?знавши вх?д до в'язенного дому.
Вонюч? с?ни — перша осторога.
Скриплив? двер? в х?днику т?сному,
В?дтак ?деш по ман?вцю крутому,
А там подв?р'я, мов пуста берлога.
А по подв?р'ю вояк патрулю?,
У с?нях варта, стражники понур?
? арештанти, наче т?нь, снуються.
Сей шлях важкий — чи до добра пряму??
Спитайте тих, що мучаться в т?м мур?!
Зрахуйте сльози, що день в день тут ллються!
10 сент[ября] 1889
III
Гей, описали нас, немов худобу:
? назву, й в?к, ? р?ст, ? всю подобу,
Волосся, оч?, зуби, вс? прим?ти —
Тепер хоч в В?день нас на торг гон?те!
Гей, обшукали нас, немов бандити:
Вс? кишен?, всю од?ж, всю особу,
Нож?, тютюн, ? грош?, й всю оздобу
Забрали — хоч в турецький рай вед?те!
Ну, от тепер ми чист?! Глуп?-глуп?!
Нож?, оздоби й скарби наш? з нами,
Тих вам не взять бандитськими руками!
? розвели нас у апартаменти
Державн?. Злишн? тут вс? компл?менти!
Салон, ?дальня, спальня й с...— все вкуп?.
16 сент[ября] 1889
IV
Сиджу в тюрм?, мов в зас?дц? стр?лець,
Усякий зв?р поперед мене мчиться,
Не кри?ться в?д мене, не бо?ться,
Показу?, в чому хто ? мистець.
Лис — злод?й тут, не скромник, не святець,
? вовк — не музикант, а просто вб?йця,
Медв?дь — дерун ? лютий кровоп?йця,
Забув про жарти, бубен ? танець.
Тут всяку видно наголо особу,
Мов фрак розд?вши й мундур урядовий.
Вони ? людську скинули подобу.
Я в зас?дц? др?бн?? точу стр?ли
? напинаю лук св?й, все готовий —
Ну, бачн?сть, зв?р?! Не хиблю я ц?л??!
9 сент[ября] 1889
V
Вам хочесь знать, як нам в т?й каземат?
Проходить час? О, страх патр?архально!
Як господарськ? д?ти, йдемо спати
Ураз з курми, лиш що заснуть звичайно
Не можемо. Н? про що розмовляти,
То й мовчимо. Лиш сей та той нечайно
З?тхне. Мина? восьмий час, дев'ятий...
Вт?м Герсон' стука о ст?ну нагально
? л?зе до в?кна. ?Ти спиш, Ре?нте??
?Н?!? — ?Так подай там знак до Розпоряки,
Mir wellen eppes machen dull den Mente!''?
Стук-стук по ст?нах! Гомонять тихцем...
Пост настороживсь, став к в?кну лицем,—
Вт?м справа хтось як рявкне: ?Лут табаки!?
' Г ер с о н — жид-конокрад (гл[яди] ?Жид?вськ? мелод???); дал? прозвища арештант?в.
'' В жид?всько-злод?йськ?м жаргон? значить: ?Нумо подражнити трохи вояка!?
VI
?Не будеш тихо?? — крикнув пост ? шпарко
Поб?г туди, в?дк?ля крик роздався.
?Рахм?ль! Рахм?ль!? — крик зл?ва об?звався.
Знов пост б?жить, клене, аж небу жарко.
?Чекай-но, я вас тут навчу кричати!
Та поки ще доб?г на м?сце крику,
Вже Герсон став, неначе к?т, м'явчати,
А справа хтось там ви?: ?Кукур?ку!?
?з вс?х в?кон посипалось, як град:
?Козидра! Шпичка! Rich da'n Tat'n aran! ?'
Пост став, немов п?др?заний баран.
? раптом стихло все, мов в дом? смерти.
Хто? Де кричав? ? пощо? — год? знать.
Се наш? ? веч?рн?? концерти.
17 сент[ября] 1889
_________________________________
' Чорти тво?му батьков?! (евр.).— Ред.
VII
Вже н?ч. Поснули в казн? вс?, хропуть,
? п?тьма налягла. Лиш в?зитирка
П?дсл?пуватим сво?м оком зирка,
Немов морга? злобно: ?Ось ви тут!?
Десь на зав?сах скрипнула кватирка,
Плюскоче дощ, ? груб? крапл? б'ють
О ринву, ринва так жал?бно дирка
0 мур, мов хоче вирватися з пут.
Та н?, не вирвешся! Зал?зн? гаки
Держать тебе, дозорц?, як собаки,
Пильнують, ходить шельвах п?д в?кном.
Не вирвешся! ? глухне зойк розпуки,
В тяжк?й знесил? опадають руки...
Заснуть, заснуть, хоч би мертвецьким сном!
17сент[ября] 1889
VIII
А ледве т?льки сон нам зломить оч?,
Гнеть п?вн?чна його сторожа згонить;
Гримить корИтар, колоддя скрегоче
При дверях, дума?ш спросоння: дзвонить
Пожарний дзв?н... Зрива?шся — аж н?!
Пан ключник входить з лампою, поглипне
На крати, чи здоров? та м?цн?,
На п?ч, на кибель, тапчани — та й зникне.
Знов колодки скрегочуть, а ногайц?
Казню за казнею плиндрують дал?,
Мов Лопотова та в?йна у байц?.
Що сон ?з змучених пов?к украли,
Гриж? несит?й не дали заспати —
Байдуже ?м, коб лиш здоров? крати.
17 сент[ября]
IX
А рано, поки час ще виб'? п'ятий,
Знов Лопотове славне в?йсько грюка:
?де ?кибльовання?. Що се за штука —
?й-богу, сам не знаю, як сказати.
?Аг?й,— почнуть естетики кричати,—
Ось до чого у н и X доходить штука!
Яка де в св?т? погань ?, грязюка,
Вони давай ?? в сонети бгати.
Петрарка в гроб? перевернесь, проб?!?
Нехай! Та т?льки в?н ходив в са?тах',
Жив у палатах, меч носив при соб?,
Тим-то краси, пишнот в його сонетах
Так много. Ми ж тут живемо в клоац?,
То й де ж нам взяти кращих декорац?й?
17 сент[ября] 1889
__________________________________________
'са?ти — оксамитний одяг, дорога матерiя
X
Колись в одн?м шановн?м руськ?м дом?
В дн? юност?, в дн? щастя ? любови
Читали ми "Что делать?", ? розмови
Йшли про часи будущ?, нев?дом?.
Домашн? дами ось як побивали
Не раз мо? гаряч? диф?рамби:
"Е, сп?льна праця! В так?м раз? й вам би
Прийшлося чистить виходки й канали".
Не знали дами, що важке, всесв?тн?
Питання те вже Австр?я р?шила.
Тюремний кибель - що в ньому за сила!
? виходок, ? мебель враз! Виг?дне
Береш його, виносиш, ну, ? прямо
На поле лий чи в компостову яму.
17 сент[ября] 1889
XI
Вста?м раненько, ми?мось гарненько,
Вбира?мось ? стелим л?жко вмить,
П?сочком казню метемо чистенько,
Тод? давай ходить, ходить, ходить...
Ш?сть крок?в там ? ш?сть назад — досить,
Щоб не крутився св?т, та трьом т?сненько:
То два нас ходить, а один сидить,
Той встане — з нас один с?да смирненько.
Колись в Борислав? були землею
Два р?пники присипан?: три дошки
Над ними стали ск?сною кр?влею.
Лиш люльку мали ? вода сльозила
В кутку: сей воду ссе, той курить трошки...
С?м д?б! ? нас того ж тюрма навчила.
18 сент[ября] 1889
XII. ПРОХ?Д
Прох?д — не хлопський в пол?, ? не панський
В садках т?нистих, не ф?лософ?чний
Той ш?ллер?вський, а г?г??н?чний
Прох?д, регламентовий, арештантський!
Зима чи л?то, дощ, сн?г чи погода,.
Мороз чи спека, на годину в добу
Женуть дозорц? в'язн?в, мов худобу,
По черз? на прох?д до огорода.
Дерев там т?лько, що паркан з ялиц?,
А зелен?, що поза ним доглянеш,
А неба, що доглянеш з дна криниц?.
А в грудь як св?жого пов?тря втягнеш,
То св?т закрутиться, мов у п'яниц?,
? ще сумн?ший, безсильн?ший станеш.
16 сент[ября] 1889
XIII
Н?, наш тюремний домовий порядок
Бува часом дотепний! Ну, скаж?ть:
Кибльовання полудн?шн? й об?д
Ураз — чи дотеп се, чи лиш припадок?
? запах соломахи й кибл?в смр?д!
Рядком з водою становлять коновку,
? хл?б кладуть, ? в кибл? ллють карболку —
Н?с арештантський все знесе й жив?т.
Щаслива Австр??! Той ум великий,
Що видумав сей дотеп, варт вов?ки,
Щоб святкувать ?м'я його празнично!
Перед його ?де?ю я клонюсь:
Не апетитно, та зате практично;
Minus de genus, si constructio bonus'
19 сентября] 1889
________________________________
' Треба було б: minus de geneve, si constructio bona — не важливий р?д, коли синтаксис добрий (лат.).— Ред,
XIV
Беруть д?ру, зал?зом обкують,
Приправлять курок ? язик для маху —
? самопал готов. Отак, мабуть,
? арештантську варять соломаху.
Беруть котел води ? жменю круп —
Ось вам ? суп; досиплють кмину жм?нку,
То звесь кминковий; краяну печ?нку —
Звесь леберсуп; а хл?б — хл?бовий суп.
На друге йде капуста й воловина
В нед?лю (евфем?чно — жил ? лою
Бува не раз в т?м м'яс? половина!),
В будн? горох, фасоля (вп?в з гнилою!),
Логаза, каша гречана й ?дубова? —
Ось вам вся наша ?карта страв? готова.
19 сент[ября] 1889
XV
Та ви не думайте, що вища власть
Лиша? так се д?ло, без призору!
Вона пильну? прав у всяку пору
? параграф?в скривдити не дасть!
.........................................
А як об?д готов, то в?дкладають
Найкраще м'ясо, хл?б ? в?дливають
В тар?лки соломаху — ще густою,
Дадуть омаст? ? несуть хоробре
До президента. Той скушту?. ?Добре!?
Тод? для нас розбовтують водою.
19 сент[ября] 1889
XVI
В тих днях, коли, неначе риба в с?т?,
М?й вольний дух в т?сних тих ст?нах б'?ться,
Смертельний холод в душу аж крадеться,
? н?кому пот?шити, огр?ти,
Одним-одна лишилася мен? ти,
Мужицька п?сне, в котр?й люд весь плаче,
? мому серцю легша? неначе
З народним болем в один такт бол?ти.
О ви, кристал?зован?? стони,
Ви, сльози, перетоплен? в алмази,
З?тхання, влит? у тужлив? тони!
Не покидайте ви мене в т?й хвили!
Кр?п?ть, щоб т? безумства, муки, врази
Мойого духу глиб не помутили!
8 сент[ября] 1889
XVII
Замовкла п?сня. Чи ж то ?й, своб?дн?й,
Золотокрил?й пташц?, тут витати,
В т?й западн? понур?й, неприв?тн?й,
Де чолов?к потоптаний, проклятий?
Чи ж ?й огидний образ той писати,
Як страж встромля? сво? лапи м?дн?
В мою кишеню, чоботи, в посл?дн?й
Рубець одеж? ? посл?дн? шмати?
Тютюн, огонь, пап?р ? ол?вець,—
Ось чого власть шука? так пильнейко,
Що вл?зла б аж в нутро тоб?, зда?ться.
? мовкне п?сня. Так ? соловейко
Вт?ка? в?д гн?зда, писклят, я?ць,
Коли людська рука ?х доторкнеться.
16 сент[ября] 1889
XVIII. HAUSORDNUNG '
Надвор?, там, за парканом тюремним,
? конституц?я, як?сь закони;
Для нас вони ? т?льки м?фом темним,
Лиш дзвоном, що не знати, де в?н дзвонить.
Вся конституц?я, закон увесь
У нас упрощен?, що год? дал?:
Один ?сну? кодекс в крим?нал?,
А кодекс дивний той Hausordnung звесь.
Не писаний се кодекс, а ?сн??
Лиш в усн?й ? п'ястучн?й передач?,
З практичних лекц?й його в'язень вм??.
Його встанови бистр?, як штафети.
Директор, ключник, стражники добряч? —
?х знавц?, виконавц? й ?нтерпрети.
15 сент[ября] 1889
____________________________
' Домашн?й порядок (к?м.).— Ред.
XIX
Не в?льно в казн? тютюну курити,
Книжок читати, н? св?чок св?тити,
Не в?льно в в?зитирку говорити,
В в?кно гляд?ти, гр?шми що платити.
Пап?р ? ол?вець при соб? мати —
Для арештанта се тяжка провина;
Ножа теж казня мати не повинна,
Хл?б н?гтями й зубами треба рвати.
А ключник, стражник може в кожд?й хвили
Перетрясти все в казн?, обшукати
Вас до сорочки, ?мачку засв?тити?,
? язиком, як хоче, вас честити,
За кару вас з ?густую? казню дати,
Де б вас кумпани обкрадали й били.
15 сент[ября] 1889
XX. КЛЮЧНИКИ ? ДОЗОРЦ?
Н?, вас забути був би гр?х великий,
Чесн? панове ключники й дозорц?!
Та й як похвал в?дмовити вам порц??
Там, де над вс?м царюють ваш? крики?
Ви продали себе в катИ й на муки.
З 300 гульден?в р?чно? плати
Готов? з друга, брата шкуру драти,
Як лиш в?н тут попадесь вам у руки.
Понижен? до розряду собаки
Порядком нашим, ви й мститеся таки,
Понижуючи других якомога.
Грим, грим! ?Д?д? входить: хл?б прин?с.
З порога На п?л покинув ? попхнув ногою —
? я почув, що ? власть надо мною.
16 сентября] 1889
XXI
Что ми шумить, что ми дзвенить, мов в хмар? Гр?м?
Декретов? б?гають до вмору,
Гуркочуть л?жка, миють коритар?,
Труть, б?лять, миють в казнях ? знадвору.
?Ком?с?я, ком?с?я! — гуде,
Мов шелест листя, як зближа?сь буря.—
Висока урядовая ф?гура,
Сам пан надрадця на контроль ?де!?
В нед?лю рано дух дунув господн?й
Над океаном, все аж до безодн?
Стряслось — ф?гура в крим?нал явилась.
?з казн? в казню йде — весь штаб круг не?...
?Замкн?ть в?кно!? — д?д крикнув нам кр?зь двер?,
Щоби ф?гура не перестудилась.
20сент[ября] 1889
XXII
Вв?йшла ф?гура. ?Як зветесь ви?? — ?Франко?.
?Гм, Станко?? — ?Франко!? — ?Станко, запиш?ть.
Давно тут?? — ?М?сяць?.— ?Гм! А ти, коханку?? —
?С?м день.? — ?А ти?? — ?Я завтра йду на св?т?.
Побачив книжку. ?Ма?те дозв?лля
Читать?? — ?Так?.—?Гм!?—На л?жка, на суф?т
Зирнув. ?Гм-гм! А тут нема вент?ля??
— ?Нема?.— ?Нема? Гм, добре, запиш?ть!?
Тут ключник кинувсь: ?? зато вентил?
В двох казнях, там!? — ?В двох казнях?
Запиш?ть!
А ви б часом в?кно тут отворили!?
(Мабуть, у н?с ф?гур? вдарив смр?д!)
— ?У нас в?кно отверте день ? н?ч!?
— ?Ага, гм! Запиш?ть!? — ? вийшли пр?ч.
19 сент[ября] 1889
XXIII. ТЮРЕМНА КУЛЬТУРА
Хоч в крим?нал? крати, груб? мури,
Кован? двер?, варти й не зл?чити,
А все, щоб не змовлялись ?нкв?зити —
То таки й тут озвавсь наш в?к культури.
Тут телеграф ? св?й — ? досконалий!
Весь апарат — ст?на й кавалок тр?ски,
? з казн? в казню йдуть по н?м сигнали.
Се теж культурний випл?д, ?echt?' австр?йський,
? пошта йде з в?кна в в?кно поноч?,
Безплатно перевозить хл?б, ?маняти?,
Тютюн, огонь — про письма й не казати.
Бува, й см?ттяр при дверях заскребоче
? кр?зь шпару ?грипсанку? сп?шно всуне,
? т?й Тем?д? в сл?п? оч? плюне.
20 сент[ября] 1889
___________________________
' Чисто, правдиво (н?м.).— Ред.
XXIV. РОЗМОВИ
А прочий час заповнюють розмови.
Сей сво?м ?д?лом? мучить вс?х ? нудить,
Той жарти стро?ть, вс?х см?шить готовий,
А ?нший в споминах колишн?х блудить.
Хто казку каже, хто знов туру в соб?
Гне й ходить, ходить, т?льки чути кроки....
Часом на вс?х наляже сум глибокий,
? довго в казн? тихо, наче в гроб?.
?Вдур?ти можна!? — буркне хтось ? люте
Прокляття вл?пить.— ?Гей, брати, ануте!
Чого похнюпились? Нехай на панську
Макову смуток! Грим об землю лихо!
Збер?мось лиш на голоси ? тихо
Затягнем нашу п?сню арештантську!?
21 сент[ября] 1889
XXV. П?СНЯ АРЕШТАНТСЬКА
Хто любить м?сяць, я без сонця в'яну,
В тюрм? про волю вже й не нагадаю!
Сиджу й клену свою судьбу погану,
Тих вороженьк?в, що з-за них страждаю.
До суду кличуть, бач, до протоколу.
Суддя м?й лютий, став грозить киями...
?Скажи всю правду, то п?деш на волю!?
Я визнав правду — ? п?шов в кайдани.
Читають декрет. Стали батько й мати,
Плачуть, не см?ють ? руки подати...
— ?Бач, синку, де непослух той доводить!
Господар в путах, в бур?й куртц? ходить,
В довбанц? вбутий, стрижене волосся,
В пол? ж пшениця сиплеться з колосся?.
20сенг[ября] 1889
XXVI. ХТО ?? ЗЛОЖИВ
?Некепська п?сня, пане,— Герсон каже,—
Стара бриг?дська п?сня! А зложив
?? хлоп простий, простий хлоп, аякже!
Не тямлю, чим на кару заслужив.
А кару довгу мав, вже десять л?т
Сид?в, а ще, мабуть, мав п'ять сид?ти.
От раз ком?с?я якась, ад?ть,
Прийшла в Бриг?дки, щось там огляд?ти.
А в?н сидить коло в?кна й сп?ва?
Сю саму п?сню — а сп?вав чудово —
? плаче так, що аж ся серце кра?!
Пани тихцем списали слово в слово
I вислали до В?дня. Ну, й за пару
Нед?ль прийшло: змазав му ц?сар кару?.
21 сент[ября] 1889
XXVII
Народ наш в б?дах добрий практик: зла в?сть
Його злякать, н? здивувать не може.
Недаром в?н з?тха: ?Не вводь пас, боже,
П?д панську карн?сть а людську ненависть!?
Людська ненависть — се ж найтяжче горе,
Найг?рша кара для громадянина!
В?н без людей — слаба в степу билина,
Котру хто хоче — стопче й переоре.
З тим горем, з тою карою страшною,
Що бит людський стина? мов косою,
В?н панську карн?сть ставить нар?вн? —
Ту, що про себе шум?ю так голосить,
Немов вона, мов другий Атлас, носить
Весь лад сусп?льний на сво?й спин?.
16 сент[ября] 1889
XXVIII
Н?, ви не мали згляду надо мною!
Хоч око в ско ви не см?ли стати,
Не см?ли сво? правди нам сказати —
Ви п?дступом побили мя без бою!
Щоб над безсильним, хорим показати
Зв?рячу силу, ви добов н?чною
Напали мя, мов вовк за зв?риною,
Ви чатували на пороз? хати.
Ви права сторож?? Н?, право в вас
Лиш щит, котрим безправ'я закривавсь!
Суд?ть мене, та вас осудить час!
Нехай тепер безсильно розбивавсь
М?й крик о зимн? ст?ни, прец?нь раз
В?н вирвесь, ? ваш сон його злякавсь.
7 сент[ября] 1889
XXIX
У сн? мен? явились дв? богин?.
Лице одно? — блиски променист?,
Безм?рним щастям сяли оч? син?,
? кучер? вилися золотист?.
Лице друго? чорний крив серпанок,
? чорн? оч?, наче перун з туч?,
Блищали, коси чорн? та блискуч? —
Була, немов л?тн?й, бурливий ранок.
?Не плач, дитя самотн?, цить, м?й св?тку, —
Сказала перша (що за голос милий!), —
Ось на тоб? м?й дар, чудову кв?тку!?
? соняшник дала мен? розцв?лий.
А друга мовчки терн втиснула в руку, —
? враз я рад?сть вчув ? люту муку.
18 сент[ября] 1889
XXX
? говорила перша: ?Я любов,
Життя людського сонце невечерпне.
Як соняшник за сонцем, так за мнов
Най раз на все тво? ся серце зверне.
? св?т, ? люди — вс? перед тобов
Являтись будуть св?тлим боком; скверне,
Погане, зле — лиш з наслуху, немов
Кр?зь сито т?льки будеш знать. Оберне
М?й дар до тебе щирих серць багато,
? в?д найл?пших, найчесн?ших твого
В?ку — добра й любов? зазна?ш много.
Тож хорони, дитя, сей дар м?й свято!
Любов л ю д е й, мов хл?б той до зас?ка,
Громадь ? степенуй в любов до ч о л о в ? к а!?
18 сент[ября] 1889
XXXI
? говорила друга: ?Я ненависть,
Любв? сестра й товариш нев?дступний.
Ненавиджу я все, що звесь лукав?сть,
? кривда, й лад нелюдський та п?дкупний.
Ненавиджу я всю тоту неправ?сть,
Що чолов?ка пха на путь непутний,
Що плодить в душах п?дл?сть, брехн?, зависть.
Крут?ж отой могучий, каламутний.
Не в серц? людськ?м зло! А зла основа —
Се глупота й тота м?цна будова, —
Що здвигнена людьми ? ?х же губить.
Се зло й тоб? прожре до кост? т?ло,
Щоб ти зненавид?в його ? бивсь з ним см?ло,
Хто з злом не боресь, той людей не любить!?
18 сент[ября] 1889
XXXII
Сид?в пустинник б?ля свого скиту
Серед л?с?в безм?рних та безлюдних
? слухав пташок голос?в пречудних
? в?тру в г?лл? п?сню сумовиту.
Аж бач, голубка, його пташка б?ла,
Що вже два дн? не знать де пропадала,
Ту ж понад ним крильцями стр?потала
? тихо в нього на кол?нах с?ла.
Старий погладить хт?в ?? руков —
Та й об?мл?в: т? крильця сн?жно-б?л?
Оббризкала червона людська кров.
? зойкнув д?д: ?Проклят?, зсатан?л?
Часи, коли з осель людських в сей л?с
На крилах голуб людську кров прин?с!? '
13 сент[ября] 1889
___________________________
' Мотив ?з Ленау
XXXIII
Рос??, краю туги та терп?ння,
Чи ж не такий ти час проходиш нин??
В тривоги й самолюб?я пустин?
Позабивались старш? покол?ння,
Тремтить вся сила краю, як заклята,
А тим часом на лютий б?й за волю
Летять мал?? д?ти-голуб'ята,
К?стьми лягають у сн?жному пол?.
Рос??, краю крайност?в жорстоких!
Тв?й витязь Святогор др?ма в печар?,
Козацька воля спить в степах широких,
А д?вчина-голубка на бульвар?
Платком, а не лицарською трубою
Сигнал да? до кроволиття й бою.
13 сент[ября] 1889
XXXIV
Як я ненавиджу вас, ви машини,
Що трете кост?, рвете серце в грудях,
Вбива?те живую душу в людях
? пот?м кажете: ?Що ж, ми не винн?!
Нас на так? заведено пружини,
Ми мусимо! В самих не раз вся суть, ах,
Бунту?ться... Та що робить! Не будь, ах,
У нас тих пут, становища, родини?...
Як я ненавиджу вас, добр?, щир?,
Що служите неправд?, п?длот? —
Чи служите у зл?й, чи в добр?й в?р?!..
Н?, т?, що в добр?й в?р? служать,
т? Ненависн? мен? в найб?льш?й м?р?,
Як на раб? т?м пута золот?.
9 сент[ября] 1889
XXXV
Що вовк в?вцю ?сть — жалко, та не диво,
На те в?н вовк, розб?йник, душогубець;
Та якби в?л, спок?йний травоскубець,
Принявся враз живее рвать м'ясиво?..
Що ширить тьму у ряс? темнолюбець,
Що кат у фраку точить кров, як пиво,
Що злод?й-фарисей основи живо
Спаса — се зле, та злий в зл?м не проступець.
Та чесний чолов?к, що злому служить,
Сво?ю честю покрива? м?дний
Лоб п?длоти, а стиха плаче й тужить,—
Се вид, найвищо? погорди г?дний,
Се вид П?лата, що Христа на муки
В?ддав, а сам умив прилюдно руки.
9 сент[ября] 1889
XXXVI—XXXVIII. ЛЕГЕНДА ПРО П?ЛАТА
П?лат Христа в?ддав катам на муки
? мовив: ?Я не винен, вам бажалось!?
Взяв воду ?, прилюдно вмивши руки,
П?шов об?дать, мов н?що й не сталось.
Та сталось так: немов на вид гадюки,
На вид його урозт?ч все пускалось —
Раби, прислуга... нав?ть заметалось
Безстрашне серце в во?на-зв?рюки.
П?шов на кришу, де чекала ж?нка,
Так та з страху лиш скрикнула в нетям?,
Вниз верглась ? розбилася об кам?нь.
П?шов в пок?й, де в пуху спить дитинка,
Так та лиш витр?щила оченята
На нього й вмерла, диким жахом стята.
9 сент[ября] 1889
*
? бог поклав клеймо на грудь П?лата,
Життя, смерть, т?ло й дух його прокляв
Г?рш Ка?на, бо Ка?н, вбивши брата,
Не мив рук з кров?, винним чувсь, т?кав.
А сей, що правду чисту в руки ката
В?ддав, одв?т в?д себе в?дпихав;
То й правда вся була йому в?днята,
Все, чим в?н жив, гордивсь ? в?ддихав.
С?м'я його пропала, наче т?нь,
1 кесар з служби з ганьбою прогнав,
? р?дний город випхнув з сво?х ст?н.
Старий, слабий, край шляху в?н стогнав,
Шматка просив, та до к?нця ворож?
Кам?нням в нього кидали прохож?.
9 сент[ября] 1889
*
А як умер, хтось трупа взяв за ноги
I вкинув в яму й камнями прикидав,
Та через н?ч труп знов покрай дороги
Лежав — гр?б т?ло кляте з себе видав.
Тод? стягли терн?в, будяччя купу,
? трупа вергли, й жар п?двергли лютий;
Терни згор?ли, та н?чого трупу
В огн? не сталось — в?н лежав неткнутий.
Тод? кам?ння жорнове на шию,
На руки й ноги начепивши, в море
Прокляте т?ло ввергли в чорторию.
Та повривались шнури коноплян?,
? труп П?лата, вс?й земл? на горе,
Ще й дос? плавле десь по океан?.
9 сентября] 1889
XXXIX—XLIII. КРИВАВ? СНИ
В тюрм? мен? страшлив? сняться сни,
Та й чи то сни лишень — ? сам не знаю,
Так? виразн? та тривк? вони,
Такий несонний б?ль мен? вчиняють.
Найтяжч? муки, лют?? тортури,
Як? лиш людям люди завдавали,
? т?, що в них страждали ? вмирали,
Заповнюють тюрми мо?? мури.
Мов р?й, товпляться привиди кривав?:
Страшн? злочинц? ? свят? геро?,
? рани ?х я бачу мов наяв?.
? з ран тих наче гр?м луна? в мо?й
Душ?: ?? нам частину сп?встраждання,
Частину п?сн? за важке кохання!?
22 сент[ября] 1889
*
Христос, бичами зс?чений, кривав?
Терни в волоссю, хрест св?й привол?к;
В руках, ногах в?д гвоздiв д?ри ржав?,
Сто?ть ? шепче: ?Ось я, чолов?к!?
Джордано Бруно на костр? горюч?м,
З язиком, щойно вирваним кл?щами,
З т?лом, в?д св?жих ще тортур болючим,
Глядить у жар п?д сво?ми стопами.
? Кампанелла висить на тортурах:
Двадцятий раз йому друхочуть кост?,
Сустави крутять ? печуть п?дошви.
? з стогоном глухим, несв?тським, в мурах
Тюремних в?? щось, мов лег?т в полю:
?Се муки й кров за св?тло, поступ, волю!?
22 сент[ября] 1889
*
?А за що ж ми терп?ли муки й мерли? —
Нова громада стогне в?дкись зл?ва.—
Ми — гн?й ?стор??, ми — негатива,—
Чи ж в нас не людське т?ло, з дроту нерви?
Ось Дам?ян. Яку приняв в?н муку
За те, що короля ранив блудного!
В ?спанських чоботях ламали ноги,
На с?рков?м огн? палили руку,
Горючими кл?щами т?ло рвали,
? олово та с?рку в св?ж? рани
Лили, ? к?ньми рвали й чвертували!
?Ц?лу годину я вмирав, тирани!
Посив?в з болю!? ? було се вчера,
В Париж? славн?м, в в?к Руссо й Вольтера
22 сент[ября] 1889
*
Ось Гонта йде, ввесь син?й в?д побою,
З в?дтятим язиком ? рукою;
Його садять на розжарену шину
? шкуру друть, аж всю обдерли спину.
А дал? сотн?, тисяч? проходять
Кривавих т?ней н?мо надо мнов:
?х б'ють, рвуть, палять, в колесо городять,
? в ям? коденськ?й булькоче кров.
Проч, проч, нещасн? т?н?, сп?ть спок?йно
В могилах сво?х темних, позабутих!
Чи ж мало людськост? мук ваших лютих,
Щоб з вами й ми терп?ли ще подв?йно?
Пропав вже час тортур ? мук таких!
Сп?ть, не тривожте наших серць м'яких!
22 сент[ября] 1889
*
Минув час мук? Брехня! Чи ж давн?й час,
Як гибли Пестель, Каракозов, Соня?
Як мучивсь Досто?вський ? Тарас?
Х?ба ж тепер вже кандали не дзвонять?
Х?ба р?зки ще не свистять у вас?
Ц?лими селами в тюрму не гонять?
Х?ба гармати м?дних гирл не клонять
Над м?стом, вс?х готов? зжерти враз?
М'як? серця в вас, бо труслив? вчаст?!
А зв?р зневаги до людей, ? власт?,
? тьма росте ? висить над вами!
Ми, його жертви, вас звемо з могили:
?Не м'якн?ть без часу! Гартуйте сили!
Гон?те зв?ра, бийте, рв?ть зубами!?
22 сент[ября] 1889
XLIV
Багно гниле? м?ж кра?в ?вропи,
Покрите цв?ллю, зеленню густою!
Розсаднице недумства ? застою,
О А[встр??]! Де ти поставиш стопи,
Повзе облуда, здирство, плач народу,
Цв?те бездушн?сть, наче пл?сень з муру.
Ти тиснеш ? кричиш: "Даю свободу!"
Дреш шкуру й мовиш: "Двигаю культуру!"
Ти не с?чеш, не б'?ш, в Сиб?р не шлеш,
Лиш, мов упир, ?з серця соки ссеш,
Багно тво? лиш серце й душу дусить.
Лиш гадь ? слизь росте й м?цн?? в тоб?,
Своб?дний дух або т?кати мусить,
Або живцем вмира? в тво?м гроб?.
4 окт[ября] 1889
XLV
Тюрмо народ?в, обручем сталеним
Ти обц?пила ?х жив? сустави
Й держиш - не для пожитку, не для слави,
А лиш для жиру клевретам мерзенним.
Отак пастух попута кон? в пол?
Через ногу; зда?сь, три ноги в?льн?,
А йти вони, н? б?гти не зусильн? -
То ржуть, гризуться сп?льники невол?.
Отак ? ти попутала народи,
Вс?м давши зверхн? вигляди свободи,
Щоб одн? одних гризли ? душили.
? хоч вс? дружно рвуться з твого круга,
Та в р?зн? боки шарпають друг друга.
Сей колот - джерело тво?? сили.
4 окт [ября] 1889
ЕП?ЛОГ
Присвячено русько-укра?нським сонетярам
Голубчики, укра?нськ? поети,
Невже вас дос? н?кому навчити,
Що не досить сяких-таких зл?пити
Рядк?в штирнадцять, ? вже й ? сонети?
П'ятистоповий ямб, мов з м?д? литий,
Два з чотирьох, два — з трьох рядк?в куплети,
Пов'язан? в дзв?нк? рифмов? сплети,—
Лиш те ?м'ям сонета сл?д хрестити.
Т?й форм? й зм?ст най буде в?дпов?дний:
Конфл?кт чуття, природи блиск пог?дний
В двох перших строфах ярко розверта?сь.
Страсть, буря, б?й, мов хмара п?дн?мавсь,
Мутить блиск, гр?зно мечесь, рве окови,
Та при к?нц? сплива в гармон?ю любови.
Преров, 6 мая 1893
Метки:
