Дзвенить в душi ледь трiснутий кришталь

Дзвенить в душ? ледь тр?снутий кришталь
журби, невиправдано? втрати,
Чого нема - найб?льше в св?т? жаль
Можливо, то лиш в?дгом?н в?дплати?

Безмежжя призабутого часу
? б?льш н?чого....Мерехтлив? зор?
покажуть шлях назустр?ч небуттю,
Щоб знову посм?хнутись дол?

Забутий день забутого життя
Так, не ?сну? "вчора", "завтра",
Трима? павутинка в?дчуття
М?сток, що зветься нин? - правда.

Картинки незд?йсненних мр?й
п’янять уяву, загадковий образ
наш?пту? у сн?: Я тв?й
Дв?йник. ? враз втрача? обрис

Кого чекать, чого жадать?
Коли нестримно мчаться кон?
Часу. ?х не спинить, не залякать.
Н?, не сховать лице в долон?...

Нас, як п?сок у вихор? життя,
Несе стих?я в нев?дом?сть
? все, що ма?м - почуття,
Котр?, по сут?, - надсв?дом?сть...