Лина Костенко. Пейзаж из памяти

Чуть-чуть касаюсь слова акварелью -
туманно утро, тихо, парапет.
Из длинного кленового тоннеля
выходит Рыльский - абрис, силуэт.

Резьба по небу - дерево червлёно.
И я из дымки - тенью, как во сне.
Он смотрит на меня печально-удивлённо:
вот я - а он с собой наедине.

А я смотрю... Волнуюсь я немного...
И разминулись. Только силуэт.
Вот встретились - случайно? - две эпохи -
девчонка глупая и истинный поэт.

Кружатся листья, глухо звук шагов...
Пейзаж, которому годов, годов, годов.

Пейзаж ?з пам"ят?

Ледь-ледь торкаю слово аквареллю -
прив"ялий ранок, тиша, парапет.
З кленового туманного тунелю
вихлдить Рильський, майже силует.

Р?зьба по небу - дерево черлене.
Я теж з туману обрисом з"явлюсь.
В?н сумно-сумно дивиться на мене -
хто я така, чого я так дивлюсь.

А я дивлюся... Я хвилююсь трохи...
? розминулись.т?льки силует.
Оце ? все. Зустр?лись дв? епохи.
Дурне д?вчатко ? старий поет.

Кружля? листя, ? не чутно крок?в.
Пейзаж, котрому рок?в, рок?в, рок?в.

Метки:
Предыдущий: Девичья меланхолия, из Рильке
Следующий: Ravenna A. Blok - Traduzione Olga Juravlyova