Переклади з Вадима Кулакова
Несколько моих переводов с русского на украинский из творчества Вадима Кулакова.
Останн?й шторм
Вона вивча? м?сто, до якого небайдужа.
Можна припустити, що вона з ним
пер?одично спить, гублячи одяг
в його пащ?.
Вона просить п?д?йти ближче
вс? води, що течуть усередин? м?ста,
води п?дходять ?
проводять по ?? зап'ястю, але ?й це непри?мно.
Вона дивиться кожен день св?й ф?льм,
де у головн?й рол? якесь соб? небо
жал?? ?? та назива? себе ?? ?м'ям.
Вона - це щось схоже на час,
коли цв?туть орх?де? в в?кнах ?? актора.
Вона гра? з? ст?нами до завершення сонця,
струшу? на ст?нах т?н?
? не спить.
Щось схоже в?дбувалося вчора.
? кожне вчора асоц?ю?ться в не?
з? сн?гом ? рок-н-ролом,
? вона зовс?м непередбачувана
в цих речах.
Вона розкида? сво? волосся
вс?ма вулицями м?ста
? шука? останн?х подорожн?х,
що йдуть до сонця,
вона шука? його кол?р.
..Останн?й шторм.
На дихання перше
Можливо, перш? люди зваблювалися сво?ю наготою
й обтирали т?ла соком опалого сонця.
Коли сонце збиралося впасти, люди
зупиняли н?ч ? в останн?й раз
?х з?ниц? вбирали св?тло.
Коли люди були першими, сьомий день
виявляв форму сьомого життя.
? падали разом ?з сонцем.
Перш? абрикоси цв?ли чорним,
обсипаючи порожн? руки б?лими краплями дощу,
виявляючи можлив?сть пошуку обертання д?б.
Першими назватися вир?шили люди,
вони промовили перш? слова,
котр? щезали н?би запах диму,
котрих н?коли не почу?
справжн? небо.
Наготою сво?ю незм?нною
дерева збирають паломник?в.
Я беру листок ? торкаюсь до нього
губами, порожн?ми, н?би вони
проживають сьоме життя.
? кладу голову
на землю,
тобою об?товану.
Пом?ж нами
я витрачу останн? небо
на пошук т??? вулиц?,
де одного разу д?знався про тебе все,
я прочитаю римованого в?рша
за тво?ю спиною,
про затонул? корабл?,
як? спод?валися
на щось б?льше.
?нод? я шукатиму тво? сни,
в як? захочу пов?рити.
?нод? ми будемо сид?ти
в покинутих театрах
? рахувати балкони,
з яких вистрибували
мертв? романтики.
нав?ть якщо одного разу ти
захочеш прочитати мо? в?рш?,
я так само скину ?х з балкону...
?, можливо, ти стрибнеш за ними.
а пот?м в газетах будуть писати
про самогубство.
Хоча про нас не буде н? слова.
..? хтось любить
Оксан? ?ф?менко
деяк? ж?нки та чолов?ки
вже в?ддаляються в?д берег?в
а сезон дощ?в майже ск?нчився
лише дек?лька крапель
тремтять на очах перехожих
?хн? обличчя схож?
на ?дине
важке
с?ре небо
? спати
виходить
лише
коли
музика
да?
про себе
знати
вимика?ться св?тло в ус?х галактиках
? в?чн?сть звика? до шерехт?ння
м?льярд?в в?й
в штат? нью-джерс?
особливо чутно
як ходить
тепло
по склу
? хтось любить
збирати помаранчеве листя
мовби склотару
? скам?йки
н?би скелети
тих хто
в?д?йшов
к?стлявим поглядом
проводжають
додому
? хтось любить
це м?сто здохне.
причому ран?ше
н?ж бульбашки
в тво?й
газован?й вод?
вони п?шли
Сучасн? гомосексуал?сти
Вони могли би стати чудовими коханцями,
наст?льки вони хот?ли бути прекрасними.
Вони хот?ли прокидатися першими у сво?му м?ст?,
починати все спочатку та зак?нчувати дикою,фе?ричною орг??ю,
в як?й могли би брати участь, як поети,
так ? американськ? в?йськов?...
Вони з не меншою фе?ричн?стю уявляли соб?,
на що здатн? модерн?зован? М-16...
Вони могли би слухати укра?нський блек-метал
на власних к?стках,
причому так, щоб вони перем?шувалися
? пот?м кожен раз нили на дощ
або ж на мордоб?й в п?двор?ттях.
Вони ? т?льки вони могли би, узявшись за руки,
в?дстоювати як?сь дегенеративн? принципи,
н?бито властив? сучасному мистецтву,
хоча сучасне мистецтво плювало як на ?х руки,
так ? на принципи.
Вони, налякан? першим похолоданням,
спок?йно могли би кохати один одного так,
що ?х сп?льне тепло
спок?йно можна було би продавати в Антарктид?
стурбованим п?нгв?нам
? не менш стурбованим досл?дникам сн?гу.
Вони могли би ц?лком впоратися з техн?кою, тактикою,
навчивши Лестер С?т? справжньому футбольному сексу,
причому Свен-Горан Ер?ксон сам би подав у в?дставку,
а в г?ршому випадку просто наклав би на себе руки.
Вони могли би по?хати в ус? м?ста св?ту,
але вони н?би вросли в сво?, сво? м?сто
щасливо? поез??.
Вони могли би, якщо б це були вони.
Останн?й шторм
Вона вивча? м?сто, до якого небайдужа.
Можна припустити, що вона з ним
пер?одично спить, гублячи одяг
в його пащ?.
Вона просить п?д?йти ближче
вс? води, що течуть усередин? м?ста,
води п?дходять ?
проводять по ?? зап'ястю, але ?й це непри?мно.
Вона дивиться кожен день св?й ф?льм,
де у головн?й рол? якесь соб? небо
жал?? ?? та назива? себе ?? ?м'ям.
Вона - це щось схоже на час,
коли цв?туть орх?де? в в?кнах ?? актора.
Вона гра? з? ст?нами до завершення сонця,
струшу? на ст?нах т?н?
? не спить.
Щось схоже в?дбувалося вчора.
? кожне вчора асоц?ю?ться в не?
з? сн?гом ? рок-н-ролом,
? вона зовс?м непередбачувана
в цих речах.
Вона розкида? сво? волосся
вс?ма вулицями м?ста
? шука? останн?х подорожн?х,
що йдуть до сонця,
вона шука? його кол?р.
..Останн?й шторм.
На дихання перше
Можливо, перш? люди зваблювалися сво?ю наготою
й обтирали т?ла соком опалого сонця.
Коли сонце збиралося впасти, люди
зупиняли н?ч ? в останн?й раз
?х з?ниц? вбирали св?тло.
Коли люди були першими, сьомий день
виявляв форму сьомого життя.
? падали разом ?з сонцем.
Перш? абрикоси цв?ли чорним,
обсипаючи порожн? руки б?лими краплями дощу,
виявляючи можлив?сть пошуку обертання д?б.
Першими назватися вир?шили люди,
вони промовили перш? слова,
котр? щезали н?би запах диму,
котрих н?коли не почу?
справжн? небо.
Наготою сво?ю незм?нною
дерева збирають паломник?в.
Я беру листок ? торкаюсь до нього
губами, порожн?ми, н?би вони
проживають сьоме життя.
? кладу голову
на землю,
тобою об?товану.
Пом?ж нами
я витрачу останн? небо
на пошук т??? вулиц?,
де одного разу д?знався про тебе все,
я прочитаю римованого в?рша
за тво?ю спиною,
про затонул? корабл?,
як? спод?валися
на щось б?льше.
?нод? я шукатиму тво? сни,
в як? захочу пов?рити.
?нод? ми будемо сид?ти
в покинутих театрах
? рахувати балкони,
з яких вистрибували
мертв? романтики.
нав?ть якщо одного разу ти
захочеш прочитати мо? в?рш?,
я так само скину ?х з балкону...
?, можливо, ти стрибнеш за ними.
а пот?м в газетах будуть писати
про самогубство.
Хоча про нас не буде н? слова.
..? хтось любить
Оксан? ?ф?менко
деяк? ж?нки та чолов?ки
вже в?ддаляються в?д берег?в
а сезон дощ?в майже ск?нчився
лише дек?лька крапель
тремтять на очах перехожих
?хн? обличчя схож?
на ?дине
важке
с?ре небо
? спати
виходить
лише
коли
музика
да?
про себе
знати
вимика?ться св?тло в ус?х галактиках
? в?чн?сть звика? до шерехт?ння
м?льярд?в в?й
в штат? нью-джерс?
особливо чутно
як ходить
тепло
по склу
? хтось любить
збирати помаранчеве листя
мовби склотару
? скам?йки
н?би скелети
тих хто
в?д?йшов
к?стлявим поглядом
проводжають
додому
? хтось любить
це м?сто здохне.
причому ран?ше
н?ж бульбашки
в тво?й
газован?й вод?
вони п?шли
Сучасн? гомосексуал?сти
Вони могли би стати чудовими коханцями,
наст?льки вони хот?ли бути прекрасними.
Вони хот?ли прокидатися першими у сво?му м?ст?,
починати все спочатку та зак?нчувати дикою,фе?ричною орг??ю,
в як?й могли би брати участь, як поети,
так ? американськ? в?йськов?...
Вони з не меншою фе?ричн?стю уявляли соб?,
на що здатн? модерн?зован? М-16...
Вони могли би слухати укра?нський блек-метал
на власних к?стках,
причому так, щоб вони перем?шувалися
? пот?м кожен раз нили на дощ
або ж на мордоб?й в п?двор?ттях.
Вони ? т?льки вони могли би, узявшись за руки,
в?дстоювати як?сь дегенеративн? принципи,
н?бито властив? сучасному мистецтву,
хоча сучасне мистецтво плювало як на ?х руки,
так ? на принципи.
Вони, налякан? першим похолоданням,
спок?йно могли би кохати один одного так,
що ?х сп?льне тепло
спок?йно можна було би продавати в Антарктид?
стурбованим п?нгв?нам
? не менш стурбованим досл?дникам сн?гу.
Вони могли би ц?лком впоратися з техн?кою, тактикою,
навчивши Лестер С?т? справжньому футбольному сексу,
причому Свен-Горан Ер?ксон сам би подав у в?дставку,
а в г?ршому випадку просто наклав би на себе руки.
Вони могли би по?хати в ус? м?ста св?ту,
але вони н?би вросли в сво?, сво? м?сто
щасливо? поез??.
Вони могли би, якщо б це були вони.
Метки:
